З майбутнім чоловіком Наташа познайомилася випадково. Вони з подругою зустрілися в кафе. Вирішили посидіти, погомоніти. Поруч за іншим столиком сидів молодий симпатичний чоловік. Вони не звертали на нього уваги допоки не помітили, що він постійно замовляє вже не першу пляшку горілки. Сидів невеселий, тільки пив. Помітив, що спостерігають за ним. Тому невпевненим кроком приблизився до їхнього столика.
П’яним голосом розповів, що його кинула дівчина, яку сильно кохав. Наразі запиває своє горе горілкою. І запропонував підтримати його. Дівчата піднялися, щоб піти, але він просив залишитися. В його голосі відчувався відчай. Подруга пішла, а Наташа залишилася. Шкода чоловіка. Від тих пір почали спілкуватися, потім зустрічатися. Нарешті прийшов час одружуватися. Павло постійно дякує Наташі, що вона тоді залишилася. Нарешті зустрів її єдину.
Коли знайомилися з батьком Павла, він видався доволі моложавим чоловіком. Маму хлопець не пам’ятає. Вона кинула їх, коли він був маленьким. Тато один виховував сина. Павло виріс гарним, добропорядним. В ході перемовин вирішили, що молоді житимуть з батьком Павла. Квартира три кімнатна, місця вистачає всім. Він працює, так що додому приходить тільки ночувати. Наташа не проти спробувати жити разом.
Через деякий час у Павла з Наташею народилася донечка. Петро Іванович дійсно вдома бував доволі мало. Інколи навіть не приходив ночувати. Але в сім’ю молодих не втручався. Наташа також не звертала уваги на його походеньки. Чоловік бере від життя все що бажає. Має право. Сина виростив, можна пожити для себе. Одного дня прийшов додому похмурий. На питання чому? Нехотя відповів. Його пасія вагітна. Вони одружилися. Наташа не вірила, що в них вийде сім’я.
Петру Івановичу п’ятдесят два роки, його теперішній дружині двадцять сім. В назначений час родився хлопчик. І новина. Альбіна втекла з пологового, і залишила сина. Наташа на роздоріжжі. Хто виховуватиме хлопчика?
