У свої 47 років Галина залишилася сама. Діти вже давно повиростали та поїхали жити у місто. У них там свої сім’ї та робота. До мами звісно приїжджають, але не так часто, як хотілося. Та й Галина їх розуміє, адже незручно кожні вихідні їздити в село з міста, тому що після роботи хочеться відпочити.
А чоловіка не стало 3 роки тому, він потрапив в автокатастрофу. Дуже тяжко Галина переносила втрату чоловіка, але з цим нічого не поробиш, це життя, потрібно якось справлятися. Але жінка не сумує, у неї вдома великий город, господарство, де є коза, свині, кури, гуси, кролі й багато всього іншого. Тому сумувати немає часу. Але звісно, коли приїжджають діти з онуками стає тепліше та веселіше на душі, немов знову розквітає жінка. А в ту пору, поки живе самотньо знаходить собі чим зайнятись. Однією з розваг є гриби, вона обожнює їх збирати. Тим паче, що живе недалеко біля лісу, то й ходити далеко не потрібно. Вона завжди одразу після дощу біжить до лісу в надії, що щось назбирає, хоча б на тарілку супу. Ще й багато подруг у Галини, які також полюбляють збирати гриби, то їй весело завжди.
І ось одного осіннього дня Галина, як завжди, після дощу пішла в ліс, щоб назбирати кошичок маслюків. І поки йшла, у кущах щось почало ворушитись та пищати. Вона подумала, що то дитя або косулі, або можливо, навіть, дикого кабана. Вона спочатку злякалася, а потім вирішила все ж таки перевірити хто там лежить. Коли підійшла та розсунула гілки кущів, то застигла на місці. У кущах лежало тримісячне дитинча. Воно було у коробці, просто накрите пелюшкою. Зі сльозами на очах Галина взяла це дитятко та одразу ж пішла додому його годувати та відігрівати.
Не розуміла жінка хто так міг повестися з дитиною. На секундочку вона подумала, що мама десь поруч і дитина у безпеці, але хто міг залишити свою дитину у коробці на холодній землі просто вкритою пелюшкою. Увечері Галина няньчилася з хлопчиком. Вона його годувала, колихала. Відчула себе знову мамою малесенької дитинки. А наступного дня побігла відразу ж з самого ранку до поліції, щоб розшукати батьків цього маленького хлопчика, як вона вже його звикла називати, янголятка.
Спочатку було важко розшукати батьків хлопчика, адже Галина не знала ні ім’я, ні фамілії, нічого для того, щоб були якісь зачіпки для розшуку батьків. Але ж поліції це вдалося, через три дні знайшли горе-маму цього хлопчика. Виявилося, що вона спеціально його залишила у цій коробці, тому що він їй заважав жити. Вона добряче пиячила кожного дня, тому зовсім не могла доглядати за своєю дитиною. А батьки цієї дитини так і не змогли розшукати, а як говорить матір, то він помер через передозування алкоголем. Цю горе-жінку позбавили батьківських прав, а хлопчика відвезли до дитячого будинку. Коли Галина згадувала його очі, то сльози по її щоках текли самі собою. Не може вона кинути цього хлопчика напризволяще, тому, поговоривши зі своїми рідними дітьми, вони вирішили, що Галина буде усиновлювати цю дитину та виховувати її.
Майже 3 місяці вона збирала всі необхідні документи для усиновлення. Але їй це все вдалося і вже піврічного хлопчика вона привезла до себе додому. Назвала його Вадимом. І почала виховувати. Після того, як вона взяла собі третього синочка, Галина, неначебто помолоділа на 20 років. Жінка розквітла і не мов на крилах бавилася з дитиною та, навіть встигала все у дворі. Та й рідні діти почали все частіше навідуватися до мами, онуки бавилися з маленьким Вадимчиком.
Наразі Вадиму вже 13 років, він знає про цю ситуацію та про те, що Галина його не рідна мама. Але для самого хлопця найріднішої людини немає у світі ніж його матуся, яку він дуже любить, поважає та береже.
