Коли я вперше зустрілася зі своїм хлопцем, дивилася на нього закоханими очима й уявляла, що ми проживемо разом все своє життя, будемо виховувати дітей і насолоджуватися один одним. Коли ми познайомилися з Андрієм, мені було 25, а йому 23. Він тільки закінчив магістратуру і пішов працювати програмістом у досить престижну компанію.
Все було добре, але була одна дрібниця, яка мені не дуже подобалося. Андрій зовсім не хотів одружуватися. Він говорив, що хоче спочатку влаштувати свою кар’єру, а потім тільки задумуватися про родину. Він мені говорив, що нам і так гарно разом, навіщо нам цей штамп у паспорті. Це всього лише формальність. Я так послухала свого коханого і подумала, що і справді нам ні за чим поспішати. Але сталося так, що я завагітніла. І коли я сказала про це своєму чоловікові, то він одразу ж почав наполягати на аборті. Він говорив, що нам не потрібна ця дитина, адже ми самі ще молоді та нам необхідно спочатку стати кріпко на ноги, а потім вже влаштовувати сім’ю та виховувати дітей. Точно так говорила і вся його родина, вони змушували мене робити аборт.
Одного ранку навіть, коли ми прокинулися з Андрієм, він зібрав всі мої необхідні речі, взяв мене за руку і повів до лікарні робити аборт. Він мені сказав, щоб я не виходила вагітною з цієї лікарні. Але я все ж таки залишила цю дитину. Адже вона моя, і позбутися неї я просто не можу. Я вже її люблю. Коли я вийшла з лікарні, то одразу сказала Андрієві, що ми не можемо бути разом, розвернулася і пішла в іншому напрямку.
Через пів року я народила свою найпрекраснішу донечку, Алісу. Ми з нею почали жити удвох, мені дуже сильно допомагали батьки і я їм за це дуже вдячна. Ось так проходили наші з Алісою дні, тижні, роки. І потім, пізніше я дізналася, що Андрій разом зі своєю родиною виїхали жити за кордон. Мені, якщо чесно було набагато легше, коли його не було на батьківщині. Але через деякий час вони повернулися, і найдивніше було для мене те, що Андрій прийшов до мене додому просити вибачення, говорив як скучив за нашою донькою та хоче повернутися в родину. Якби не було поруч моєї дитини, то я просто викликала б поліцію, а так я з ним спокійно поговорила і сказала, що я подумаю, але щоб він не сподівався на позитивний результат.
І поки я говорила з Андрієм, до мене підійшла Аліса і запитала у мене, а що це за дядя прийшов до нас. Я не могла відповісти, що це її рідний батько, тому що він хотів її позбутися. Тому просто сказала, що це мій давній знайомий, який вже збирається іти додому. І зараз я сиджу і думаю чи варто мені чоловікові, якому зовсім не потрібна була ця дитина, дозволяти з нею бачитися та проводити час.
