Моїй доньці дуже пощастило в цьому житті і я неймовірно рада, що в неї все склалось саме так.
Діло в тому, що Ліна почала спершу зустрічатись, а через два роки і одружилась на чоловікові, який через рік їхнього шлюбу став мільйонером та активно примножував свої статки.
А так як це все сталось ще в той період, як Ліна закінчувала університет та вийшла на роботу, то пропрацювала моя донечка всього пару років, якщо враховувати підробітки різні в університетські часи.
Їхнє життя стало неймовірним. В молодят з’явився власний величезний будинок, про який можна тільки мріяти, власні автомобілі та чудовий спосіб життя. Головним завданням Ліни було те, що вона має завжди виглядати неперевершено, якщо пара з’являлась на якихось званих вечорах, закритих вечірках і так далі.
Я хвилювалась, чи часом не лише для цього одружився на ній Ян, але потім зрозуміла, що все добре, адже в повсякденному житті йому геть байдуже, як Ліна виглядає і він шаленіє від своєї дружини просто тому, що вона – це вона, а не хтось інший.
Вони кохають одне одного і тому я могла бути спокійною.
Тим більше, що Ліна нарешті здійснила свої мрії: побувати в різних країнах, але не на супер курортах, а просто побачити місця, які вони є; навчилась грати на фортепіано, яке для неї придбав Ян(за проханням Ліни), збирає свою бібліотеку(для цього і неї є окрема кімната). Останнє, до речі, не просто скуповування книжок, а Ліна спершу читає їх, оцінює і те, що сподобалось залишає, а що ні – віддає комусь.
Не життя, а казка.
Проте в моїй сім’ї сталося горе – мій чоловік, тато Ліни, покинув цей світ. Його не стало так раптово, що я ще декілька тижнів після похорону не могла повірити, що це реальність.
Тоді Ліна запропонувала мені переїхати до них, щоб мені було комфортніше жити і щоб діти могли бути спокійними. Вони стали хвилюватись, що і зі мною щось таке раптове трапиться.
Я погодилась. Мене прийняли з радістю та мало не з хлібом і сіллю. Ми перші дні весь час проводили разом з Ліною, а після роботи до нас приєднювався Ян. Проте згодом почались відрядження Яна, в яких Ліна також мала брати участь. Я була щаслива, що вони домовились, що Ліна буде їздити з чоловіком і при цьому її ніхто до цього не змушує.
Поки дітей не було, мені стало трохи сумно. Тим більше в моєму розпорядженні було дві величезних кімнати, в яких було навіть забагато місця для мене однієї. Але рятувало те, що в будинку залишались хатні робітниці, які були, переважно, моїми однолітками, або на десь десять років молодшими. Але не молодими. А ще кухар та озоронці.
Заіжди було про що з ними поговорити. А от кухар навчив мене різним рецептам. Я люблю готувати і навіть якщо готує в домі окрема спеціальна людина, то я все одно люблю постояти на кухні та почарувати.
Одного ранку мій спокій перервав телефонний дзвінок. Мене повідомили, що моя наймолодша племінниця, якій було двадцять чотири роки, потрапила в ДTП і тепер її маленька дворічна донечка залишилась сиротою. З найближчих родичів залишилися лише я та моя донька.
По приїзду дітей з відрядження, я все розповіла їм. Розуміла, що вони можуть бути проти, адже вони не хотіли дітей, як мінімум ще наступні десять років, але все таки, не хотіла я залишати цю дитину в сиротинці.
Ліна була категорично проти не зважаючи на те, що я обіцяла самостійно виховувати дитину. Я просила дітей вдочерити доньку моєї племінниці, бо ж мені, через вік, не дадуть цього зробити. Навіть пропонувала, щоб я повернулась назад до своєї квартири.
Проте все вирішив Ян.
– Ліна, сонечко. Давай все таки візьмемо цю дитину. Все таки, мені, та й думаю і тобі, потім буде все життя не по собі, якщо ця дитина потрапить до сиротинцю і буде не жити, а вживати. Ми багаті, можемо все собі дозволити. То чому не допомогти бідній дитині?
– Та я… Не знаю Яне… Просто це вибивається з усіх наших планів… Я ще трохи подумаю і скажу вам свою думку.
Через пару днів Ліна вже привезла на автомобілі своєму матеріали для ремонту однієї з кімнат, потім привезла деякі меблі дитячі та іграшки з одягом до дворічної дівчинки.
Тоді я зрозуміла, що Ліна погодилась взяти дівчинку. Я обійняла свою донечку та подякувала, що змогла прийняти таке важке рішення.
Коли привезли Лілю, то Ліна спершу насторожено спостерігала за малям. Проте коли Ліля незграбно підбігла до Ліни та обійняла за ноги, а потім потягнулась ручками вверх, просячи так взяти їх на руки, донька не втрималась. Вона взяла Лілю на руки та обійняла.
З тих пір я займаюсь вихованням Лілі, але Ліна все одно часто проводить з нею час і купує подарунки для нам обох. А Ян також до цього всього приєднується.
