Одного разу до мене зателефонувала моя племінниця, Валерія була у безвиході. Її мама зі своїм новим чоловіком примушують знайти роботу та переїхати від них. А дитині всього-на-всього вісімнадцять років. Куди їй працювати, адже у неї немає освіти. Я не очікувала такого від Лариси. Розумію, що їй потрібно влаштовувати особисте життя, але вона забула про те, що вона мама. Так не можна поводитися з власною дитиною.
Я сказала Валерії, що вона може переїхати на деякий час до мене, а потім ми щось придумаємо. Через декілька годин я зустріла заплакану племінницю, ми пішли до мене додому та стали вечеряти. Валерія розповіла про все, що з нею було. Максим з’явився в їхньому житті коли дівчинці було лише чотири роки. Відтоді її життя змінилося в гірший бік.
Коли Валерія була ще маленькою, то її не навантажували роботою, лише ігнорували її бажання. Але коли дівчинка стала підростати, то у неї почали з’являтися обов’язки по дому. Та чим далі, тим їх ставало більше. В шість років вона вже мила посуд та прала шкарпетки своєму вітчиму, в десять готувала їсти на всю сім’ю. Лариса з максимом просто насолоджувалися життям в той час, коли Валерія виконувала усі домашні обов’язки.
Про новий одяг дівчина могла лише мріяти. Він з’являвся у Валерії лише тоді, коли старий ставав малий і то, частіше за все мама давала їй шматочки тканини та наказувала робити вставки, щоб таким чином зробити одяг більшим.
Валерія виросла з великою кількістю комплексів через своє дитинство та юність. А тепер у вітчима племінниці з’явилася нова забаганка. Він вважає, що досить вже їй сидіти у них на шиї, тепер дівчина повинна забезпечувати себе сама.
Під вечір племінниця трішки заспокоїлася та потім лягла спати. Наступного ранку я зателефонувала до своєї подруги, яка працювала в Центрі зайнятості. Я запитала що можна зробити в ситуації Валерії. Оксана сказала, що вона може стати на облік в їхній організації, а потім обрати собі навчання до смаку. Валерія отримуватиме допомогу по безробіттю, крім того, буде здобувати нову професію. Після навчання її гарантовано візьмуть на роботу.
Я повідомила цю новину Валерії та ми разом пішли в Центр зайнятості. Племінниця була здивована від того скільки цікавих вакансій є.
Наше місто невеличке, тож саме в нашому місті навчання не було, Валерії довелося їздити на навчання в інше місто.
Лариса жодного разу не зателефонувала та не поцікавилася тим, що з її донькою, як склалося її життя.
Валерія закінчила навчатися на кондитера, повернулася в місто та знайшла роботу. Син власника кондитерської, в якій працювала моя племінниця, закохався у неї, вони довгий час зустрічалися, а потім Валерія вийшла за нього заміж та переїхала до свого чоловіка.
Лише тоді Лариса про неї згадала та стала вимагати, щоб Валерія віддавала їй частину своєї зарплати. Валерія відмовилася, бо не вважала це доцільним. Племінниця щомісяця відправляла мені певну суму грошей, я відмовлялася, але племінниця наполягла сказавши, що я виручила її та тепер вона у мене в боргу.
Я рада, що у племінниці все склалося добре та я змогла їй допомогти.
