Олександру давно вже за тридцять. Але одружуватися не збирається. Спочатку говорив, що ще не нагулявся. З роками подивився на своїх одружених друзів, і розумів, що таке життя не для нього. Весь час потрібно звітувати дружині, постійні сварки, малі діти. У них немає часу, щоб зустрітися з ним, своїм другом. Про рибалку вони мовчать. А щоб разом футбол подивитися, то вже давно забули й не згадують.
Свою думку Олександр скоро поміняв. Одного разу, коли йшов із роботи, назустріч ішла дівчина. Волосся руде, чим і привернула до себе увагу. Чоловік зацікавився, поглядав на неї, потім не поспіхом пішов за нею. Дівчина помітила, що Олександр іде за нею, але поки що не придавала значення. Потім швиденько вскочила в автобус, який зупинився на зупинці. Олександр не встиг добігти до автобуса, залишився стояти посеред дороги.
На другий день чоловік знову йшов тією дорогою. Він чекав, що дівчина буде йти тією дорогою. Тиждень чергував Олександр, але свого добився. Одного разу, коли вже втратив надію, побачив її на доріжці. На цей раз чоловік не став ходити кругами, а підійшов до дівчини познайомитися. Її звуть Катя. Від того дня вони не розлучалися. Олександр давно поміняв думку, про одруження. Він мріє одружитися з Катею.
Нарешті його мрія збулася, одружилися. Катя виявилася доброю господинею. Життя в них щасливе, один без одного не могли й дня. Друзі шуткували над Олександром. А говорив, що не одружиться. Через деякий час народилася донечка, а потім через два роки, син. Родина щаслива. Чоловік допомагає дружині, дітки зустрічають татка після роботи зі щасливими криками. Мама Олександра не нарадується на невісточку, яка так добре ладнає з її сином.
Одного разу до них у квартиру пролунав дзвінок. Чоловік пішов відкривати, думали бабуся прийшла. Вона обіцяла сьогодні навідатися. На порозі стояла жінка хворобливого вигляду. Поруч хлопчик, років одинадцять. Жінка притулилася до дверей і тихим голосом сказала:
– Здрастуй Олександр. Мене наразі не впізнаєш. Я Люба. Ми з тобою не довго зустрічалися. Познайомся, твій син Олег. Я б не прийшла до тебе і не привела б сина, але хворію. Йду в лікарню. Олега немає на кого залишити. Він хлопчик розумний і спокійний. Документи при ньому, а мені пора.
Вона поцілувала сина, сказала, щоб слухався тата і пішла. Олександр стояв розгублений. Позаду нього стояла Катя, вона все чула. Запросили Олега зайти. Чоловік намагався говорити дружині, що він нічого не знав. Але Катя все розуміє. Адже то було до неї. Тому претензій не висуває. Але з хлопчиком потрібно щось робити, знайомити його з сестричкою та братиком. Мало помалу обстановка розрядилася. Катя телефонувала свекрусі, запросила зайти.
Розповіли їй, що в неї є іще один онук. Наступного дня Олександр з Олегом поїхали складати тест на батьківство. Чоловіку так спокійніше. Потім всі разом поїхали провідати маму Любу. Олександр говорив із лікарем. Виявляється, Любу можна вилікувати. Потрібно лише ліки, які коштують дуже дорого. Дивлячись в очі Олега, чоловік пообіцяв, що знайдуть гроші й мама зовсім скоро буде поруч із ним, своїм сином.
Через десять днів прийшли результати. Батьківство підтвердилося. Мама Олега рада, що в неї є ще один онук. Хлопчика взяла пожити до себе. Нехай знає свою бабусю. Любу вдалося вилікувати. Олександр попросив на роботі, щоб йому виплатили зарплату наперед, пояснив чому. Йому пішли на зустріч. Вже через два місяці Любу виписали з лікарні. По неї приїхали всією великою родиною. Олександр із Катею і дітьми, його мама з Олегом.
Люба плакала від щастя. Вона дякувала, що допомогли їй, і не відвернулися від сина. Обіцяла потихеньку повернути гроші. Але Олександр заспокоїв.
– Не потрібно повертати. Я стільки років не знав, що в мене є ще один син. Тому живи здорова заради нього. Я допомагатиму і надалі.
« Який гарний у мене чоловік, найкращий» думала Катя, спостерігаючи за Олександром.
