Одного разу колега по роботі запитала у мене, навіщо я так багато часу витрачаю на цю сирітку?! Потрібно виконувати свою роботу і працювати з усіма рівномірно, а не підбирати для кожного різний час.

Коли я влаштовувалася працювати в дитячий будинок, то не думала, що це буде так важко. Я працювала лише з малятками. І кожен раз, коли привозили немовля, в моєму серці ніби щось переверталося. Як же я переживала за кожного з них. Така робота точно не для таких сентиментальних людей як я.

Після кожного робочого дня я страждала. Приходивши додому, падала в обійми чоловіка і нила. Тож не дивно, що Богдан сказав мені покинути роботу і не мучити себе. Всі радили мені те ж саме. А я не могла, бо хотіла допомагати тим, хто був покинутий.

І ось хочу розказати вам історію про одного з малюків, що потрапив до нас в дитячий будинок.

Кінчивши зміну, збираюся іти додому, аж ось телефонний дзвінок. Почула, що доведеться затриматися. З місцевої лікарні до нас їде однорічна дівчинка. Його батьки потрапили в аварію на автомобілі. А от дівчина якимось дивом вижила і особливих пошкоджень не має. Родини її знайти не вдалося.

Вже за пів години я побачила цього маленького ангелочка. На обличчі була розгубленість і не прийняття ситуації. Та вона не плакала.

Коли я протягнула дівчинці руку, аби отримати «п’ять» , вона просто почала істерично плакати. Напевно, у пошуках мами чи тата.

Я зрозуміла, що для однорічної дитини така обстановка є певним видом психологічної травми. Тож з’явилося невимовне бажання допомогти.

Вирішила хоча б прочитати для початку казочку на ніч маленькій принцесі. Вона швидко заспокоїлась і заснула.

За декілька тижнів Софійка звикла до середовища і почала менше плакати. Та все ж проблеми ще були і я намагалася найбільше часу віддавати цій дитині.

Одного разу колега по роботі запитала у мене, навіщо я так багато часу витрачаю на цю сирітку?! Потрібно виконувати свою роботу і працювати з усіма рівномірно, а не підбирати для кожного різний час.

Я не звернула уваги, а через декілька днів мене звільнили саме з цієї причини. Керівництво звинуватило мене у неоднаковому ставленні до діток і надмірній опіці над Софією. І нібито інші діти були ображені, що вихователька обрала любимицю. Проте вони не розуміли, що я просто бачила, кому найбільше потрібна допомога і надавала її дівчинці.

З роботою я легко порвала. А от про Софійку забути не могла. Всі думки були лише про неї. А мій Богдан без слів зрозумів, у чому справа і запропонував вдочерити дівчинку.

Яка я щаслива, що поруч зі мною така хороша людина. Я ніколи не жаліла про свій вибір, а тепер розумію, що він – найкраще, що є в моєму житті. А тепер він і наша красуня-Софійка.

Ось так неочікувано і раптово ми стали батьками.

Оцініть статтю
Дюшес
Одного разу колега по роботі запитала у мене, навіщо я так багато часу витрачаю на цю сирітку?! Потрібно виконувати свою роботу і працювати з усіма рівномірно, а не підбирати для кожного різний час.
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.