Я зростала в люблячій мене сім’ї. Моя мама мені не рідна. Вірніше, найрідніша, але не біологічна. Про це розповіли мої тато і мама, коли мені виповнилося шістнадцять років. До того я не знала, що мама не рідна. Тато розповідав, як його перша дружина не хотіла дітей. Але сталося так, що вона завагітніла. Хотіла зробити аборт, але тато відмовив. Обіцяв, що сам буде опікуватися дитиною, лише щоб народила. Його дружина в те мало вірила, але все ж таки виносила.
У визначений термін народилася дівчинка, тобто я. Тато своєю радістю ділився з усіма знайомими. Донька народилася. Та дружина не підтримувала тієї радості. Вона обмовилася татові, що напише відмову від дитини. Тато знову умовляє її вийти з дівчинкою з пологового, а потім нехай іде куди захоче. Головне, доня буде з ним. Гадав, що дружина злякається, присмиріє, але ні. Як тільки вийшла з пологового з дитиною, пішла від тата і залишила йому донечку.
Через деякий час розлучилися. Спочатку тато наймав няню. Але платити няні потрібно, а заробляв в той час не багато. Попросив свою маму допомагати. Мама погодилася. Адже їй тільки в радість бавитися внучкою. Коли мені виповнилося два роки, тато зустрів мою теперішню маму Софію. Як говорить мама, ми відразу потягнулися одна до одної. Через деякий час народилася Оксанка, моя менша сестричка. В нас хороша сім’я. Я горджусь своїми батьками.
Після шістнадцяти моїх років цю історію я прошу розповідати знову і знову. Одного разу тато сказав, що про такі пригоди читав оповідання, чи в новинах чув. Але щоб те трапилося з ним, навіть подумати не міг. А трапилося. Мама Софія говорить, що я характером вдалася у свого татуся, така ж добра і спокійна. Цілеспрямована. Адже мрію вивчитися на юриста, щоб допомагати людям, які потраплять в непрості обставини.
Одного разу, коли я вже вчилася в університеті, до мене підійшла жінка. Вдягнена гарно, видно, що достаток є. Довго дивилася на мене, потім сказала:
– Я твоя мама.
– Що? Ви хотіли сказати, біологічна?
– Ні, хотіла сказати, що я рідна мама.
– Вибачте, але в мене є рідна мама, а біологічну знати не хочу.
Можливо я поступила грубо, можливо тій жінці потрібна була допомога, не знаю. Та я не жалію, що так відповіла. Адже після того вона до мене більше не підходила. Вдома розповіла батькам. Тато мовчав, збирався з думками. Мама сказала, що потрібно було вислухати ту жінку. А якщо вона більше не прийшла, то виходить, що в неї все гаразд. Мабуть, просто хотіла нагадати про себе.
