Маленька дівчинка стояла біля переходу з простягнутою рукою. Сьогодні в неї невдалий день. Увечері Степан знову буде кричати на її, за те що мало грошей принесе. Живе Віра в підвалі пустого будинку. Літом добре, а зимою дуже холодно. Іноді ходить в магазин погрітися, але її гонять звідтіля. Щоб не лякала покупців. Ліда бачила дівчинку не один раз. Їй хотілося підійти, запитати, що маленька дівчинка робить на вулиці одна?
Одного разу маленька дівчинка переходила дорогу, мимо летіла легкова машина. Ліда, якраз була поруч, схватила за руку малу і потягла на себе. Разом вони впали на тротуар. Коли підвелися, Ліда запитала в малої, чи не вдарилася? Повела додому, дорогою познайомилися. Віра розповіла, що залишилася одна після того як померла бабуся. Квартиру забрав собі дядько Іван, сусід, а Віру вигнав на вулицю. Там вона почала жити з такими як сама. Керував Степан, який відбирав усі копійки, які давали люди.
Ліда не відпустила Віру на вулицю. Поговоривши з нею, домовилася, що відведе в дитячий будинок, де Віра буде добре харчуватися і спатиме в ліжку. Минуло двадцять років. Одного разу до Ліди подзвонили у двері. Там стояла молода, красива дівчина з великим букетом квітів, і пакунком. Вона усміхалася, дивлячись на жінку. Потім мовила, це я Віра.
Вона розповіла, що тоді в дитбудинку зовсім скоро її удочерили. Батьки в неї хороші, жили добре, але про Ліду не забувала. Сьогодні прийшла подякувати за гарне життя, яке випало на її долю завдяки Ліді.