Одного разу мені зателефонував брат та повідомив, що наша мама захворіла. Наполягав, щоб я приїхала її доглядати, адже я у декреті нічого не роблю. Тим більше, що для його дружини Марини вона була чужою людиною, а для мене рідна мати. В нашій сім’ї мій старший брат отримав дві квартири, а нам з чоловіком довелося жити на зйомній, але доглядати маму повинні ми.
Так сталося, що старшого за мене на 8 років брата, батьки завжди любили більше ніж мене. Він був улюбленцем всієї родини. Батьки часто називали Вадима своєї гордістю.
Мені завжди казали, що мене народили, щоб було кому на старості батьків доглядати і склянку води подати. Адже на брата чекає велике майбутнє, а моя доля залишитися з батьками і допомагати їм. Будучи ще маленькою дівчинкою, я не надавала великого значення цим словам. І тільки зараз починаю на ними задумуватися.
Четвірки з фізики брата батьки оцінували як Нобелівську премію. А мій щоденник з одними п’ятірками сприймався як належне, ніби так і повинно бути і в цьому немає нічого особливого. Батьки зробили все аби вивчити брата за гроші, так як він не вступив на державне навчання. Батько навіть влаштувався працювати таксистом по вихідним, але згодом його не стало.
Невдовзі у Вадима почалися серйозні проблеми з роботою. Працюючи по 3-4 місяці його «просили на вихід». Мама було глибоко впевнена, що справа не в ньому, а просто знайшлася «кумівська» заміна.
Після закінчення школи я вступила в університет на бюджетне навчання. А через пів року Вадим одружився. Радості моєї мами не було меж. Нарешті невістка народить їй онуків. Мені довелося переїхати на кухню, так як молода пара поселилася в нас. Дуже неприємно було бачити як мати бігає навколо братової дружини і виконує всі її примхи.
Мама вважала, що догоджаючи Марині вона одночасно догоджає брату. Адже, якщо Марина буде злитися, то Вадим буде жити нещасливо. Вони ж одна сім’я.
Ще через рік померла бабуся. Свою квартиру за заповітом вона звичайно ж залишила улюбленому онукові. Але мама вирішили, що в бабусину однокімнатну квартиру підемо жити ми. А нашу двокімнатну квартиру залишимо молодятам, мовляв у них скоро діти будуть. В однокімнатній з дітьми жити не можливо.
Після закінчення університету я також вийшла заміж. Так як своєї квартири у чоловіка теж не було, ми пішли жити на зйомну. З дітьми вирішили трохи почекати.
У Вадима підростав син, теж названий Вадимом в честь батька. Марина сиділи в декреті, а мама позичала гроші у нас, оперуючи тим, що Вадим мало заробляє, а треба внука ростити. Її пенсії не вистачає на життя. А ми оплачуємо зйомне житло і нам вистачає?
Мама обіцяла допомагати, тож вона не могла кинути брата. Мій чоловік час від часу навіть давав їй гроші. Сину вже виповнилося 5 років, а Марина не поспішала виходити на роботу. Тоді мій чоловік не витримав і наполіг на тому, що ми припиняємо спонсорувати мого брата і його родину і починаємо збирати на своє житло.
Через це мама не спілкувалася з нами 3 роки. За цей період я народила доньку і ми взяли квартиру в кредит. Коли моїй дочці було пів року, подзвонив брат і сказав що мама зараз у лікарні і коли випишуть її потрібно буде доглядати. Для Марини вона чужа людина, не буде вона ж їй підгузки міняти. А я дочка, тому повинна це робити.
Вибору не було. Ми з чоловіком забрали маму до нас. Вона зізналася, що будучи у лікарні, вадим привозив нотаріуса для оформлення заповіту. Двокімнатну квартиру вона звичайно ж залишила брату. Сказала, що у мене є чоловік і він мене забезпечить. А Марина могла б образитися. Казала, що він обіцяв зі мною поділитися, адже у нього ще була бабусина однокімнатна.
Через пів року мама одужала і вирішили переїхати до себе в квартиру. Я мала приїздити до неї кілька разів на тиждень та допомагати. Але виявилося, що переїжджати нікуди. Брат продав квартиру, заявляючи що це його квартира і мама все одно зі мною жила. На виручені гроші вадим купив собі та дружині по машині, Марині ще й шубу. А решту просто витратили на дрібниці.
Я не витримала і сказала, що мама переїжджає в свою двокімнатну квартиру. Заповіт не дарача і їй де жити. Вона сама розпорядилася своєю долею, а я хочу розпоряджатися своєю. Мама була у розпачі. Її хвилювало тільки те, що подумають Марина і Вадим, чи не образяться вони.
Але я наполягала на своєму і маму перевезли в її квартиру. Брат з дружиною зустріли нас дуже не приязно. Брат навіть згадав про те, що мене народжували для того, щоб доглядати за батьками. Я відповіла гідно, сказавши, що мама буде жити не нього а у себе. Мені зі спадщини нічого не дістанеться і таке ставлення до себе я більше терпіти не буду.
Мама часто телефонувала і скаржилася на невістку. Чоловік порадив їй змінити заповіт, порвати його у них на очах, можливо хоч тоді щось би змінилося.
Мама так і зробила. Після того Вадим з мариною стали ставитися до неї по-людськи. А мене вони навіть бачити не хочуть. Але це нічого. Мені від них нічого не потрібно. Все, що ми маємо, заробили самі.
