Ми з дружиною Катею живемо окремо від її батьків. Мої тато і мама живуть у селі. Їздимо до них більше літнього часу, щоб допомагати. І син наш Ваня на природі добре проводить час. Тим більше, що таких дітей як він, везуть до бабусь і дідусів на все літо. Тому Ваня залюбки залишається в селі надовго. На все літо ми не дозволяємо. Тому що без нашого нагляду, дідусь і бабуся розпестять онука.
Раніше до тещі в гості ми ходили часто. Вона живе недалеко від нас. Тому інколи, як ми йдемо з роботи, Віра Семенівна запрошує зайти, разом вечеряти. Ми з радістю йшли. Теща запрошує до столу, підливає мені борщу. Смачно, але смак якийсь не той. Катя не завжди сідає вечеряти. В неї відмова, після шести годин вечора не їсть. А я за двох поїдаю все, що ставить Віра Семенівна. Та запитує, чи смачно? Я ствердно киваю головою.
Вже через якийсь час мені не хочеться ходити до тещі. Після її вечері потім наступного дня відчуваю дискомфорт. У Каті запитую, чому так? Вона тільки плечима поводить, мов, не хочеш не їж. Та одного разу я дізнався чому теща запрошує вечеряти. Виявляється, готує багато, а вони з тестем все не з’їдають. От коли залишається борщ, чи макарони, чи ще щось, Віра Семенівна запрошує нас із Катею, щоб допомогли з’їсти залишки.
Одного разу ми з дружиною вирішили влаштувати для себе романтичну вечерю. Адже давно вже не залишалися наодинці. Сімейний побут, розмірене життя. А романтики хочеться. Тому Ваню відвели до Віри Семенівни на вихідні. А самі в передчутті чогось особливого готувалися провести гарно час.
Вночі зателефонувала теща, говорить, що Вані погано. Ми швиденько бігли до них додому, разом викликали швидку допомогу. Лікар зі швидкої говорив, що схоже на харчове отруєння. Ми з Катею дивимося на Віру Семенівну. А вона, побачивши наш погляд, почала оправдовуватися:
– Що ви на мене дивитеся. Макарони Ваня їв.
– Я не хотів, – жаліється син, – бабуся заставила, а вони кислі.
– Нічого вони не кислі, дідусь їв і нічого. То тебе з дому вже такого привели.
– А ви що, не свіжі макарони насипали дитині? – мій погляд не обіцяв нічого хорошого.
– Вони в холодильнику стояли, чому не свіжі?
Того дня обійшлося без лікарні. Та більше Ваню у Віри Семенівни ми не залишали. А коли приходилося, то Катя з собою давала сину їду в лоточку. Та й самі перестали ходити «доїдати» харчі. Краще б теща варила маленькими порціями, та частіше. Але вона і наразі так робить. Катя говорить, що так було завжди. Мамі зручно варити один раз на три дні. А потім вільна. Але ми проти такого готування. Ні я, ні моя дружина не признаємо приготовану їду три дні тому.
