Одного разу Мирослава винесла малого на подвір’я. Погода стояла чудова. Тому поклала спати Сергійка в візочок. Сама пішла до будинку прибратися. У вікно поглядала часто. Рона лежала поруч із візочком. Через деякий час хлопчик заворушився, Рона підвелася, лизнула його ручку, і потихеньку лапою почала качати візочок.

Вадим і Мирослава одружилися, коли їм було по двадцять років. Вже потім разом доучувалися в інституті. Вадим вечорами ходив на підробітки. Поселилися вони в будинку батьків Мирослави. Вони самі запропонували, щоб для них було багато простору. А мама з татом переїхали у квартиру бабусі, якої до того часу вже не було. Квартира однокімнатна, їм для двох вистачить.

Молоді в будинку зробили невеликий ремонт, розставили меблі по своєму. Подвір’я маленьке, затишне. Одного разу приятель розповів Вадиму, що в його сусіда вівчарка привела щенят. Всіх розібрали, залишилося останнє. Забарвленням воно світліше, ніж всі інші. Тому його ніхто не хоче брати. Сусід говорить, що віддають за дарма, лиш би хто взяв. Вадим і Мирослава порадилися, і вирішили, що їм потрібна собака на подвір’ї. Коли чоловік приніс додому маленький клубочок, виявилося, що то дівчинка. Ім’я приклеїлося само мимоволі, Рона. Вони немов діти бавилися з цуценям. Ходили на річку купатися, і Рону брали з собою. Спала вона в них в спеціально відведеному місці в прихожій за дверима. Думали, підросте, буде жити на вулиці.

Коли нарешті Мирославу привезли з пологового будинку, Рона довго принюхувалася до хлопчика, який спокійно спав у своєму ліжечку. Рона за два місяці до народження Сергійка виросла добре. Тому в візочок для прогулянок заглядала, навіть не треба ставати лапами. Згодом дівчина помітила, що коли Рона поруч із Сергійком, хлопчик не плакав. Одного разу Мирослава винесла малого на подвір’я. Погода стояла чудова. Тому поклала спати Сергійка в візочок. Сама пішла до будинку прибратися. У вікно поглядала часто. Рона лежала поруч із візочком. Через деякий час хлопчик заворушився, Рона підвелася, лизнула його ручку, і потихеньку лапою почала качати візочок. Мирослава зняла на телефон той епізод. Якби сама не побачила, не повірила.

Від тих пір собаці довіряли сина завжди. Вони так і росли разом. Коли Сергійко почав учитися ходити, Рона підставляла спину. Хлопчик хватався за шерсть собаки й намагався вставати. Всі сусіди приходили дивитися на дружбу собаки й малого хлопчика. В таке мало віриться, але то правда. Згодом, коли Сергійко підріс, вони не розлучалися. Гуляли завжди разом. На річку Рона супроводжувала хлопчика обов’язково. Любила купатися. Коли Сергійко пірнав, вона крутилася в воді, била лапами, поки не побачить його обличчя. Підпливала й облизувала, немов говорячи, щоб більше так не робив. До речі так і залишилася жити в будинку.

Був ще епізод, який прошумів на всю округу. Рона навела цуценят. Коли малий Сергійко почав їх рахувати, не вистачало пальчиків. Навела дванадцять цуценят. Де вони в ній помістилися, залишилося тільки здогадуватися. Вадим і Мирослава бралися за голову, куди їх подіти. Але для чого дружба? Всі Сергійкові друзі захотіли мати таку собаку. Цуценят розібрали. Довго потім відгодовували собаку, адже за той період, поки були в неї дітки, схудла, аж ребра світилися.

Прожила Рона в сім’ї дев’ять років. Недовго. Навіть не зрозуміли, як це сталося. Увечері собака бігала весела, гралися з Сергійком, а на ранок лежала на ганку, тільки стогнала. Ветлікар, якого викликали до хворої собаки, сказав, що отруїлася. Видно з’їла щось, в ту ніч вона бігала по подвір’ю. Рону врятувати не вдалося. Ліки не допомогли. Плакали всі. Таку подругу не завжди можна знайти.
Згодом на подвір’ї з’явився Дік, але то вже інша історія.

Оцініть статтю
Дюшес
Одного разу Мирослава винесла малого на подвір’я. Погода стояла чудова. Тому поклала спати Сергійка в візочок. Сама пішла до будинку прибратися. У вікно поглядала часто. Рона лежала поруч із візочком. Через деякий час хлопчик заворушився, Рона підвелася, лизнула його ручку, і потихеньку лапою почала качати візочок.