Нещодавно Іван одружився вдруге. З першою дружиною життя не склалося. Прожили півтора року. Як звикли говорити, не зійшлися характерами. З Настею в них все по другому. Коли побачив її вперше, не звернув уваги. Дівчина як дівчина, нічого особливого. Лише потім роздивився які в неї красиві очі. Яка розумна, коли що скаже, то так і буде. Якось просто ненав’язливо почали зустрічатися. Іван, котрий говорив, що ніколи більше не одружиться, наразі зробив пропозицію.
Жили добре. Вже двійко діток у них. Настя мріє про великий будинок. Адже дітки ростуть, у квартирі вже тісно в чотирьох. Тому вирішили пошукати місце на окраїні міста. Там і наділи дешевші, ніж у місті. Така ділянка знайшлася. Якраз їм підходить. Добре, що Іван гарно заробляв, тому будівництво будинку не затримували. Вже через два роки вони всією сім’єю заселялися в новий дім. Радості не було меж, діти стрибали, бігали по кімнатах. Іван і Настя мило поглядали на своїх дітлахів.
Облаштувалися вони швидко. В цей час Настя взяла відпустку на роботі, тому з ранку до вечора переставляла, вішала, прибирала. Тільки жити та радіти. Будинок великий, двоповерховий. У кожного з дітей окрема кімната. Велика кухня, зала. Іван подвір’я не встиг загородити парканом. Тому вирішили, що то зробить наступного року. Адже життя в новому будинку лише починається. Все в них попереду. Скільки радісних днів, місяців, років.
Поруч із ними будували будинок також молода сім’я. Між подвір’ями немає межи. Говорили, що коли будуватимуть паркан, потім і межу установлять. Так сталося, що Іван був у відрядженні. В той час сусіди привели бригаду ставити паркан на межі. Чоловік телефонував Івану, довів до відома що робити буде. Іван погодився. Нехай робить, з грошима потім розберемося. Приїхав додому, коли паркан красувався між подвір’ями.
Іван відразу помітив, що чоловік переступив межу. Поставив паркан на пів метра Іванової землі. Коли став говорити сусіду, той розводив руками, мов, що ж тепер поробиш. У нього буде більше подвір’я. Не перероблювати ж паркан повністю. Івану така відповідь не сподобалася. Він вимагав, щоб сусід переробив все назад, вернув землю. Він за неї платив, то чому сусід повинен нею користуватися. По закону земля його, Іванова.
Слово по слову виникла сварка, та так, що від того дня сусіди не розмовляли. Іван вже й до суду подавав, але марно. Чоловік якимсь чином доводив, що все зробив правильно. Паркан поставив на межі. Іван аж кипів, але вдіяти нічого не міг. Настя бачить, що все не так просто. Умовляла чоловіка заспокоїтися. Адже на цьому ґрунті він почав хворіти. Дівчина плакала, говорила, що здоров’я дорожче, ніж та межа. Але Іван не слухав дружину.
Одного разу на роботі Івану стало погано, серце. Немає чоловіка у Насті, помер. Чи думала вона, що із за якоїсь межі серце його не витримає. Із сусідом спілкуватися не могла. Він винен у смерті її чоловіка. А тому сусіду все одно. Ходить посміхається, не відчуває своєї провини. Як земля носить таких нахабних людей. Тому через пів року, переоформила будинок на себе, та продала його. Не хоче жити там, де немає їм щастя. Купили квартиру в центрі міста.
