Одного разу ми зь онучкою їхали на потязі до мого сина. Нам дісталася верхня полиця. Я думала, що нам зможе хтось поступитися місцем, але ні

Мені часто доводилося їздити потягом. Одного разу терміново потрібно було поїхати до сина. Живе він біля моря. Тому літом білети взяти, перед відправленням майже не можливо. Але нам поталанило. Їхала я з внучкою, якій не було п’яти років, тому білет потрібен лише один. Якраз один і залишився, не роздумуючи беру білет. Касир попередила, що місце верхнє. Але я рада що взагалі їдемо, тому вирішила, попрошу помінятися. Я ж з дитиною, невже відмовлять. Вагон купейний, коли зайшли у своє купе, виявилося що на нижніх полках розташувалася пара похилого віку. Не просити дідуся помінятися місцями. А в нас дві великі валізи, і м’яка іграшка розміром вище внучки. Все це потрібно закинути наверх, тому що внизу сумок стояло вдосталь.

Допомогти нікому. Нарешті якось позатягувала валізи, підсадила внучку, поклала поруч ведмедя(м’яку іграшку), а для себе місця не залишається. Якось помістилися. Лежу і думаю, якщо прийдеться коли одній їхати на нижній полиці, не вступатиму нікому. Лежати було незручно, і внизу посидіти немає де. Ніч очей не заплющила.

Вдруге, коли довелося їхати, білет у плацкарті, нижнє місце. До мене в купе прийшли пара з двома дітками. Спочатку я подумала, що тато з дочкою і внуками, виявилося, що то чоловік тієї дівчини. На вигляд їй років двадцять три, а йому під п’ятдесят. Коли вони розташувалися, виявилося, що дівчина вагітна третім. В них нижня і верхня полиці. Дітки одному рік, другому три роки. Вони довго вгамовували дітей. Чоловік постелявся на полках, дівчина мале дитя тримала на руках, старшенького намагалася вдержати, щоб не біг нікуди. Я дивилася на них, і пам’ятала, як мені тяжко було на верхній полиці з внучкою вдвох. Вони помінятися не просили. Не витримала, сама запропонувала їм нижню полицю.

Чоловік із вдячністю поглянув на мене і ми помінялися місцями. З їхньої розповіді я зрозуміла, що їдуть на заробітки. Де зупинитися в тому місті куди їдуть, вони ще не знають. Але залишати дружину одну в такому положенні та з двома дітьми, чоловік не став.  Тим паче, що вона сирота, і рідних немає. Як склалася їх подальша доля, невідомо. Хочеться, щоб у них все вийшло, і велика родина зажила щасливо.

Втретє мені прийшлося їхати в плацкарті на боковій верхній полиці, а внучка розташувалася на нижній. В той час їй виповнилося шість років, і дитячий білет вже купували. Навпроти нас купе заповнювали чотири чоловіки. Вони весело гомоніли, чим далі, то все веселіше і голосніше. Таке відчуття, що випили та не можуть угомонитися. Тому я довго не могла зважитися лягати відпочивати. Внучка заснула, а я все сиділа поруч із нею, поки чоловіки один по одному не вклалися спати. Лише коли вони всі разом вийшли на своїй зупинці, я змогла відпочити. Доповню, що перед тим як лягати спати, я пройшла по вагону з проханням помінятися, щоб не бути з внучкою поруч тих чоловіків. Але ніхто не погодився.

Наразі я вже нікуди не виїжджаю. Мені за шістдесят. Коли і прийшлося б їхати, на другу полку я вже не залізу. Не вистачить сили. Не знаю, чи праві ті хто не вступає своє місце, адже вони купували тільки те місце, і на верх мінятися не збираються. Так. Це їх право. А як же людяність? Невже в наш час вона зовсім нічого не значить? Нас виховували по другому. Молодших уступати місце старшим. Поважати. Якщо я в чомусь не права, напишіть, будь ласка.

Оцініть статтю
Дюшес
Одного разу ми зь онучкою їхали на потязі до мого сина. Нам дісталася верхня полиця. Я думала, що нам зможе хтось поступитися місцем, але ні