Оксана зателефонувала мамі, що скоро вони сім’єю повернуться додому. П’ятнадцять років дочка не була дома. Після закінчення школи дівчина хотіла навчатися на юриста. Батьки проти. Звичайно гарна професія, але вони хотіли бачити свою єдину доню лікарем або вчителем. На цьому відбулася велика сварка, після якої Оксана зібрала свої речі, сказала батькам, що вони її не розуміють, тому вона йде від них назавжди. Буде жити так, як сама вважає за потрібне.
Довго вони не спілкувалися, років п’ять. Першою зателефонувала Оксана. Сказала що в неї все добре. Зв’язок більше не втрачали. Але ні разу дівчина не приїхала додому. Не сказала, коли вийшла заміж. Поставила перед фактом: у неї є чоловік і двоє дітей, Саша син, і Маша донечка.
Нарешті вони приїхали. Бабуся нарадуватися внукам не могла. Її кровиночки. Такі ж біляві як Оксана. Влад поважний, допомагає в усьому дружині. Ольга Петрівна тільки всміхалася. Таке щастя бачити родину донечки. Обмовилися, що поки куплять квартиру, житимуть у них. Мама тому тільки рада. Не бачила, якими внуки маленькими були, наразі потрібно надолужувати утрачене.
Майже рік жили разом із батьками. Ольга Петрівна тільки раділа, що діти затримуються в них. Нарешті знайшли квартиру, яка їм підходить. Поки робили ремонт, купували меблі, пройшли ще три місяці. Переїхали на нове місце проживання. У Ольги Петрівни враз стало тихо в будинку. Не чути щебету дітей, не розповідає свої історії Влад, які слухали всією родиною. Тому перший час бабуся кожен день ходила провідувати внуків.
Одного разу у квартиру до Оксани подзвонили. Коли відкрила двері, зблідла. Вона хотіла тут же закрити, але жінка по ту сторону поставила ногу між двері. Прохрипіла, впусти. Ольга Петрівна виглянула на шум. Там стояла жінка невизначених років. Перше, що кинулося в очі, як та жінка схожа з дітьми Оксани. Одне обличчя.
Оксана зателефонувала чоловікові, щось збуджено говорила, і просила прийти додому якомога скоріше. Жінку провела на кухню. Запитала, як вона їх знайшла. Валентина, так її звали, сказала, що в наш час це не важко. Потім почала вимагати показати дітей. Ольга Петрівна хотіла щось спитати, але Оксана застережливо похитала головою. Невдовзі прийшов Влад. Вони втрьох закрилися на кухні, Ольгу Петрівну попросили, щоб дітей забрала в кімнату, коли зустріне їх зі школи.
Що вони говорили, не відомо, але через дві години, двері відкрилися. Валентина пішла до виходу, оглядаючись. Дітей не побачила. Чути, що веселяться у квартирі, тільки двері туди закриті. Коли Ольга Петрівна зібралася додому, попросила Оксану провести її. Вийшли на вулицю, мама з запитаннями накинулася на дочку. Що то сьогодні було?
Оксана розповіла, що вісім років тому вона зустріла Влада. Слово по слову розговорилися, домовилися про побачення. На першій зустрічі чоловік розповів Оксані все про себе. В той час він був розлучений. Має двоє діток, які проживають з ним. Наймає няню, тому що він працює, а діти малі. Саші на той час було три з половиною років, а Маші шість місяців. Дружина загуляла через місяць після народження Маші. А ще через деякий час, Влад прийшов увечері додому з роботи, діти плакали, дружини не було. Знайшов записку на кухні на столі в якій відмовляється від дітей.
Ми не довго зустрічалися, продовжує Оксана. Коли побачила тих маленьких діток, зрозуміла, що не залишу їх. Тому переїхали сюди, тут ніхто не знає, що я їм не рідна. Мамо, запитує, ти засуджуєш мене. Ольга Петрівна витерла сльози, ні донечко, я тобою пишаюся, ти найкраща мама.
