Нещодавно ми з чоловіком сиділи й згадували ті чудові часи, коли ми кожного року їздили на море в Затоку. Планували й цього року поїхати, але не судилося.
Одного разу з моїм чоловіком трапився дуже кумедний випадок, який я хочу вам розповісти.
Ми тоді ще були молоді, без дітей. Їхали поїздом, спеціально взяли собі окреме купе. Ввечері, наговорившись досхочу, попили традиційно чаю й лягли спати. Я, вимучена дорогою, заснула майже відразу, а чоловік ще товкся, бо година була ще зовсім дитяча.
Раптом, посеред ночі я пробуджуюся від того, що хтось кричить. Спросоння не одразу розпізнала голос свого чоловіка. Він істерично кричав щось типу: “жіночко, ви хто така, що ви собі дозволяєте, тримайте свої руки при собі”. А він у мене ще той жартівник, вміє слова підібрати.
Я остаточно прийшла до тями лиш тоді, коли до нас в купе залетів ще якийсь чоловік й почав лупцювати мого чоловіка, а за ним ще й провідниці.
Загадкова незнайомка, як мені потім пожалівся чоловік, нахабно до нього чіплялася і це все “при живій дружині з боку”.
Але насправді все було набагато веселіше. Виявилося, що ця жінка і її кавалер перебрали з алкоголем. Вона, повертаючись з вбиральні, переплутала купе й зайшла в наше (бо мій коханий забув двері на ніч зачинити). Потім сталась ця оказія, свідком якої власне вже була я і половина пасажирів потягу.
Заспокоювати довелося не мене (як дума собі мій коханий), а ревнивого кавалера тієї дами. Але, якось все мирно обійшлося, вони перепросили й пішли. А я з того часу не можу забути цю історію і кожен раз нагадую чоловікові, щоб замикав добре двері, якщо ми десь їдемо, щоб знову не потрапити в таку халепу.
