З недавніх пір Віктор помічає, що дружина поводиться дивно. Одружені вони п’ять років, а діток все немає. Коли говорив із Галиною, вона говорить, що також надіється, що скоро дітки з’являться. Але останнім часом дружина мовчазна, постійно про щось думає. На його запитання відповідає, що все гаразд, і знову мовчить.
Одного разу в відрі для сміття помітив тест на вагітність. Дістав його. Там дві смужки. Увечері запитав Галину. Вона спочатку відмовлялася, а потім призналася:
– Увесь цей час я п’ю пігулки, щоб не вагітніти.
– Навіщо, ми так мріяли про дітей. Навіщо ти це робиш?
– Тому що боюсь, що дитина успадкує хворобу моїх батьків. Мене те оминуло, але може бути в моїх дітей. Тому й пила пігулки. А два тижні назад зрозуміла, що зі мною щось не так. Купила тест, який показав дві смужки, ти бачив. Наразі думаю зробити аборт.
– Ти що? Не смій, я прошу тебе, одумайся. Це ж наша з тобою дитина. Хто тобі сказав, що так все погано.
– Мама.
– Я проговорю з твоєю мамою, тільки, будь ласка, без мене не роби нічого, домовились?
– Так, домовились.
Відтоді Віктор опікує дружину, щоб під впливом мами не зробила чогось поганого. Та теща не відстає. Почала телефонувати чоловіку, щоб не збивав Галину з розуму. Віктор їй доводить, що то їхня справа, але теща стоїть на своєму, дитини не повинно бути. Щоб надалі не доводила його дружину до крайності, виїхали з міста. Віктор домовився на роботі перейти працювати в філіал в іншому місті. Змінив номера телефону собі й дружині.
Коли буде на роботі, щоб Галину не діставала її мама. Може не вберегти й дружина зробить щось погане. Час линув повільно, Віктор дуже нервується. Галина неначе стала спокійніша, але що в неї на думці. Не замкнеш же її у квартирі. Вони пройшли всі можливі обстеження, все в нормі. Та після тих коників, які викидала теща, Віктору ніяково.
Нарешті наступив час пологів. Народилася дівчинка, відхилень ніяких не виявлено. Добре, що чоловік зміг утримати дружину тоді. Наразі вони вже вдома. Аліса росте спокійною дитиною. Віктор із Галиною залишилися жити в тому місті. Дівчина не телефонує мамі, Віктор просив про те. Підросте Аліса, потім поїдуть у гості. Наразі в них все добре. Галина щаслива, дякує чоловіку, що втримав її й вірив, що у них все буде добре.
Мама Галини довго розшукувала дочку. Тільки через рік один чоловік із роботи Віктора сказав де вони наразі проживають. Мама не витримала, поїхала подивитися. Побачила, коли Віктор і Галина з візочком вийшли з під’їзду і потихеньку прогулювалися. Жінка не підійшла до своєї дочки. Стояла, дивилася їм услід і по щоках текли сльози.
Вона могла вбити дитя, яке народилося здоровим. Вона бабуся, а підійти й подивитися на онуку не сміє. Як віднесуться до неї донька і зять. Повернулася і повільно пішла до зупинки автобуса. А там на потяг і додому. Чи пробачить їй доня, чи пробачить зять? Чи побачить вона колись онуку?
