Світлана радісна йшла по студентському містечку. Нарешті вона навчатиметься в тому інституті, про який мріяла. Їй немало прийшлося докласти сил до навчання, щоб мрія здійснилася. Адже вона сирота. Живе з бабусею, яка була їй за маму і за тата. Батьки poзбилися на машині, коли Світлані виповнилося шість років. Від тих пір вони з бабусею удвох. Вчитися дівчина хотіла і надалі, тому в школі була відповідальною, розуміла, що в першу чергу то потрібно їй.
В інституті все було нове, цікаве. Поселилася в гуртожитку серед таких дівчат, як і вона. Наука давалася легко. Тому вже з другого курсу, до неї ставилися, як до студентки, яка подає надії в майбутній професії. Світлані то подобалося, і вона з ще більшою наполегливістю вивчала науки. Увечері підробляла, мила під’їзди. Тим і жила, щоб менше грошей брати у бабусі. Адже вона старенька, багато коштів іде на ліки.
На третьому курсі до них прийшла студентка. В якому інституті вона вчилася раніше, не говорила. Видно, що донька багатих батьків. Гроші в неї водилися, і не маленькі. Поселили її в гуртожиток. В кімнату до Світлани. В них якраз одно ліжко звільнилося. Речей при ній чотири валізи. Вся кімната заставлена, тільки прибирати після себе вона не поспішала. Коли дівчата почали говорити їй про це, вона положила на стіл велику купюру, прибирайте.
Віталіна в інституті майже не з’являлася, часто не ночувала в гуртожитку. За навчання платили батьки. Як вона говорила, диплом для них. Насміхалася зі Світлани, що так наполегливо вчиться. Одного разу Віталіні прийшов лист від тата. Вона дивувалася, невже не можна зателефонувати? Коли відкрила, почитала, стояла бліда. Виявилося, що у тому листі батько написав дівчині, що більше вона його у своєму житті не побачить, тому він їй сильно рекомендував взятися за голову та почати забезпечувати себе самостійно. Дівчина одразу почала сильно плакати, і збирати речі та кудись пішла. Від тих пір Віталіна кинула навчання і виїхала з гуртожитку у невідомому напрямку. Світлана закінчила інститут з червоним дипломом. Вона вдало знайшла роботу. Тому помалу почала обживатися в місті.
Минуло десять років від закінчення навчання. Одного разу Світлана вийшла з супермаркету обвішана пакетами. На стоянці в машині чекали чоловік і син. Зненацька хтось покликав її на ім’я. Дівчина оглянулася. На неї дивилася елегантна леді в дорогому одязі. Вона впізнала в ній Віталіну. Обнялися, Світлана радо дивилася на красиву жінку, в яку перетворилася колишня плекана студентка. Віталіна сказала, що якби тоді тато не прислав лист зі словами, що відмовляється від неї, мабуть, не взялася б за розум. Згодом вона дізналася, чому тато так написав. Виявилося, що він був смерт _ельно хворий, і поки був ще живий дуже хотів, щоб його донька злізла з плечей батьків. Адже одна дружина не змогла б забезпечувати доньку. Тому й вигадав, що йде назавжди.
Зараз тата вже немає в живих, але Віталіна йому дуже вдячна, що він у останні миті свого життя зміг направити її у потрібне русло. А наразі вона успішна бізнес-леді.
