Ми з дружиною живемо у заміському будинку. Ще коли ми з Тамарою зустрічалися, то полюбляли проводити час в шумних компаніях. Після нашого одруження місцем проведення гучних вечірок став наш дім, але з часом це почало втомлювати.
Ніхто з гостей не допомагає ні мені, ні моїй дружині. Максимум, що роблять гості, це привозять м’ясо на шашлик. Та найбільше нервує те, що вони залишаються довше, ніж ми розраховували. Нам з Тамарою в понеділок на роботу, а гості засиджуються в неділю до пізньої ночі. Ми не можемо полишити їх та піти спати, бо нам зранку на роботу. Вони заздалегідь беруть в понеділок вихідний на роботі передбачаючи довгу гулянку, а нам з дружиною таких вихідних не дають. Та й, чесно кажучи, вже починають набридати ці вечірки. З часом вже хочеться просто провести вечір удвох, подивитись фільм, порозмовляти.
Тамара вже втомилася постійно стояти біля плити, а я біля мангала. Коли ми просимо про допомогу, то друзі віджартовуються.
Одного разу вони взагалі приїхали без попередження. У наших друзів був такий вираз обличчя ніби ми маємо їм зрадіти. Я сказав, що у нас інші плани та закрив перед їх носом двері. Можливо, це було занадто, але якщо вони не мають поваги до нашого особистого простору та не розуміють слів, то навіщо такі друзі?
Відтоді з нами ніхто з друзів не спілкується, але ми з Тамарою не сильно переймаємося через те, нам добре разом.
