Володимир давно живе один. В місто не захотів їхати жити. Йому подобається рідне село, тиша навкруги, пташиний спів. Тут він оживає. Ну то й що, що робити потрібно з раннього ранку до ночі. До всього людина звикає. Тим паче, що виріс в селі та вся та робота знайома. Працює неподалік в сусідньому господарстві трактористом, а в гарячу пору комбайнером. Робота подобається, платять добре. Володимир уже подумує купити собі машину, назбирав грошей.
Одне погано. Не ладиться в нього з особистим життям. Вже за тридцять років, а другої половинки так і не знайшов. Знайомляться з ним дівчата, але коли дізнаються, що з села не поїде, відразу зникають із його життя. Так і цього разу. Зустрічалися з Іриною місяць. Гарна дівчина, сподобалася, але коли дізналася, що житель села і виїжджати не збирається. Відповіла, що передумала зустрічатися, в неї другі плани на життя.
Одного вечора пізньої осені, коли в будинках топляться грубки й тепло розповсюджується по всіх кімнатах, Володимир почув, як сусідський собака безперервно гавкає. Його ніхто не зупиняє. Чоловік вийшов надвір, підійшов до паркану і побачив, що там на подвір’ї сусідки щось лежить і ворушиться. Підійшов ближче, то сусідка баба Настя впала, і не може підвестися. Тому і гавкав її Палкан, звав на допомогу. Володимир допоміг бабусі дійти до будинку, викликали швидку допомогу.
Поки чекали, баба Настя випила знеболювальне. Чоловік налив їй гарячого чаю, щоб зігрілася. Адже провела на землі цілу годину. Коли біль утихла, бабуся подякувала за допомогу. Потім тихо сказала:
– Все у тебе налагодиться в особистому житті. Потерпи трішки. І дітки будуть, любитимеш їх, і свої будуть.
Володимир подумав, що бабуся марить. Тому не питав, що вона мала на увазі. Швидка допомога повезла бабу Настю в лікарню. В неї виявили перелом ноги. Вона лежала в лікарні, а за господарством дивився Володимир. Баба Настя просила. Поки не приїде її внучка з міста. В той час і бабусю привезуть додому. Тому чоловік ходив топив грубку, годував птицю. Палкан звик до нового господаря, вже не гавкав на нього.
Одного дня Володимир побачив рух на подвір’ї баби Насті. Коли прийшов, виявляється приїхала внучка бабусі, і її додому привезла. Поруч бігали дві дівчинки шести та восьми років. Анна поралася в будинку, бабуся сиділа на ліжку, нога в гіпсі. Чоловік запитав, може щось допомогти? Анна подякувала, запросила увечері на чай з пирогами, які тільки но поставила пектися. Так Володимир почав спілкуватися з Анною.
Виявляється її чоловік зрадив, і вигнав з дітьми на вулицю. Добре що бабуся запропонувала жити в селі, Анні подобається. Через деякий час. Володимир і Анна одружилися. А через рік дівчатка бавили свого меншого братика. Баба Настя задоволена собою, тільки усміхалася.
