Думаю, що історій, схожих на мою, ви чули багато, але все одно хочу з вами поділитися. Раптом, мій приклад надихне когось на кардинальні зміни у житті.
Заміж я вийшла рано за чоловіка своєї мрії, принаймні так я думала у свої 18 років. Одразу після весілля завагітніла й народила доньку. Чоловіку не сподобалося, що дружина не змогла порадувати його спадкоємцем, тому замість квітів я отримала стусани.
В той час ми жили біля матері Івана, але вона навіть слова не мовила, щоб захистити мене від свого сина. Сказала, що жінка повинна терпіти вибрики чоловіка, а якщо чоловік і кричить чи щось ще… значить є вагома причина. Сама винна.
Отож після народження дитини наші стосунки з чоловіком сильно погіршилися. Він почав п ити та частенько не ночував вдома. Я не мала жодного права голосу у домі свекрухи й старалася не звертати уваги. Якщо ж Іван приходив додому не в гуморі – одразу брала Марійку та йшла з нею гуляти. Додому старалася повертатися пізно, коли чоловік уже спав без задніх ніг.
Звісно, мені не завжди вдавалося вчасно втекти з дому, тож частенько ходила в cт yсанах. Я терпіла заради дитини, тому що не могла самостійно її забезпечувати. Шкода, що донечці довелося все це бачити.
Час швидко пролетів. Марійка навчалася, коли я знову завагітніла. Народження сина не врятувало наш шлюб. Іван був невиправним тираном і при будь-якій провині наказував мене. З часом він перейшов і на дитину. Тоді я вирішила, що з мене досить. Зібрала свої та дитячі речі й пішла від нього. Влаштувалася на роботу у лікарню медичною сестрою й почала життя, як-то кажуть, з чистого листка.
Перший час мені було незвично жити у квартирі, де ніхто не вказував, що потрібно робити та не потрібно було жити у страху. Моє життя налагоджувалося. Єдине про що тепер шкодувала, що не зробила цього раніше. Через мене Марійка навіть дивитися в сторону чоловіків відмовляється.
Через деякий час на роботі мене помітив лікар-хірург Олег Леонідович. Наші чергування частенько збігалися, тож ми познайомилися й знайшли багато спільного. Чоловік знав про моє невдале одруження. Розповіла я і про жорстоке ставлення свого колишнього. Разом ми прийняли рішення забути про минуле й впевнено глянути у майбутнє.
Так між нами почалися стосунки. Мабуть, тільки з Олегом я вперше відчула, що означає бути коханою жінкою. Чоловік влаштовував мені сюрпризи, робив подарунки, дарував квіти без приводу. Я розквітла поруч із ним, стала впевненою в собі й закохалася.
Олег познайомив мене зі своїми батьками. Вони мені сподобалися. Добра та інтелігентна родина. Мене прийняли з усіма можливими почестями, а сином взагалі не могли натішитися. Схоже, вони не були проти, щоб їхній син одружився з дівчиною з причепом.
Зараз Олег поїхав у відрядження. Його немає декілька тижнів, а мені здається, що усе життя. Сумую за ним та не можу дочекатися на його повернення. Досі важко повірити, що такий чоловік обрав саме мене.
Колишній не зміг змиритися з моїм щастям, тож коли Олег поїхав, одразу почав мене переслідувати. Спершу просив вибачення та просив повернутися. Клявся, що змінився та більше ніколи мене не ображатиме. Коли це не спрацювало перемикнувся на дітей. Знайшов, коли згадати, що він батько. Казав, що хоче брати участь у житті сина, донька схоже його взагалі не цікавила. Я навідріз відмовилася від його пропозиції. Сказала, що нарешті зустріла справжнього чоловіка й більше не хочу слухати його пусті обіцянки.
Розповіла про прихід колишнього, Олегу. Коханий пообіцяв, що як тільки він повернеться – ми переїдемо в інше місто, щоб Іван більше ніколи нас не турбував. Нарешті я відчуваю, що маю надійну опору та підтримку. Страшно подумати, що могло б бути зі мною та моїм життям, якби свого часу я не наважилася піти від тирана.
Зараз я вдячна собі за це сильне та сміливе рішення. Хочу, щоб моя донечка побачила, що на світі є й хороші чоловіки.
