Мій «татко» вирішив, що бути сім’янином це не для нього, коли мені було вже шість рочків. Захотів собі молоду коханку, от і пішов з сім’ї. І як істинний «чоловік» знайшов способи абсолютно не платити аліменти.
Мало того, ми жили тоді в його квартирі, а тому після розлучення опинилися на вулиці. Якби не бабуся Яся, то ми б так і жили на вулиці, або ж по всяких притулках.
Важко нам було тоді. Дуже важко. Мама працювала на декількох роботах, щоб прокормити себе, мене і допомогти бабусі Ясі. В неї пенсія маленька була дуже, так ще й почала хворіти. Регулярно приймати ліки було потрібно. А я тим часом після школи мав окрім домашніх завдань ще і хатні справи: посуд помити, прибрати, деколи навіть щось приготувати елементарне. Тоді ж я ще й прати навчився. Проте праску мені не давали, бо один раз сильно впікся.
Коли я став старшим, то деколи прогулював школу та підробляв на всяких халтурках, будівництвах, дрібну роботу всяку виконував. Звісно ж я почав погано вчитися, тому про вступ до вишу навіть не думав. Я хотів після дев’ятого класу піти та влаштуватися на роботу. Але тут з’явилася сестра бабуся Ясі – бабця Олеся. Вона запропонувала, щоб я переїхав до неї, жив з нею, вчився та вона б мене забезпечувала. Так і зробили.
Нам стало набагато легше жити. І мені, і мамі з бабусею Ясею. Бабця Олеся не мала дітей і тому була рада нам допомогти. Вона мала дуже хорошу пенсію і тому я зміг перестати працювати, на відмінно закінчити школу та вступити на державну форму навчання в університет, а саме в юридичний інститут при університеті.
Бабця Олеся обіцяла мені, що як тільки я закінчу університет, то вона складе заповіт та залишить мені свою квартиру. Вона мене дуже любить, так сказати, як рідного сина, або ж онука і хоче мені допомогти.
А потім знайшла мене моя любов, моє кохання. Ми зустрілися на четвертому курсі інституту, вона була моєю однокурсницею, але ми якось всі ті роки не пересікалися. Ми сподобалися один одній і справді сильно, щиро, світло закохалися. Її звати Ліна. Вона прекрасне поєднання краси, розуму, інтелігентності та щирості. І тоді я точно та твердо вирішив, що хочу одружитися на Ліні.
Як тільки бабця Олесі про це дізналася, то почала переконувати мене, що Ліні потрібна лише квартира, а не моє кохання. Та поклала мені ультиматум: «Одружишся на тій своїй Ліні – позбавлю спадщини, не складу на тебе заповіт».
Я був шокований, але не хотів втрачати своє кохання. Я розповів про все Ліні та вона сказала:
-Якщо тобі справді дуже важлива ця квартира, то давай тоді розійдемося, але пам’ятай, я готова жити з тобою навіть в палатці на вулиці. Я дуже сильно тебе кохаю.
І я вибрав Ліну. Без вагань вибрав її. Так, бабця Олеся не склала на мене заповіт та перестала спілкуватися. А я зараз вже майже десять років в шлюбі з коханням всього свого життя. В нас двоє дітей та своє власне житло. Я не шкодую, що тоді, десять років тому, обрав кохання, а не якусь там квартиру.
