Оглянули вони квартиру, ремонт оцінили. А коли сіли за стіл, вона заявила: – Гарний у вас ремонт. Мені подобається. Жити буде комфортно. От тільки я потім перекладу ту шафу, вона не вписується. – Що? З якого це дива ви будете переставляти шафу? – Ну як чого? Ви з’їдете на нашу однокімнатну квартиру, а ми з чоловіком та Аліною переїдемо сюди.

Будучи тринадцятирічною дівчинкою, мені довелось змінити своє життя кардинально. Доля розпорядилась так, що моєї мами нестало. А так як в мене не було більше інших родичів, крім неї, то мене забрали до дитячого будинку.

Звісно, в мене був батько, але він з тих чоловіків, які тікають від відповідальності та залишають вагітних жінок на самоті з проблемами, які виникли. Як казала мама, коли жалілась на кухні своїй подрузі: “Той чоловік, який переконував мене, що все буде добре, якщо один раз це зробити без захисту, а як прийшла вагітність, то він вже тут ні до чого!”

Що ж. Мені було, як я вже казала, тринадцять років. А це означало, що мене вже точно ніхто не взяв би до себе. Пари намагались взяти до себе лише крихіток,мнемовлят, або дітей до п’яти років. Зрідка брали до десяти. Я ж не мала ніяких шансів.

Тому я вирішила не сподіватись марно, а просто добре вчитись та чекати на моє вісімнадцятиллітя. Тим більше, що до нього залишалось не так вже й багато. Відносно. Трохи менше п’яти років.

Після випуску з дитячого будинку я отримала спадок від матері — трикімнатну квартиру. Повернувшись додому мені одразу ж захотілось все там змінити. Але для цього потрібні були гроші. Поки я навчалась в університеті, отримувала соціальну стипендію, а так як була на державній формі навчання, то ще й академічну деколи діставала.

Паралельно працювала онлайн копірайтеркою, а на зароблені кошти пройшла курси по манікюру. Так влаштувалась працювати на півставки в салон краси. Практика давала свої плоди і я доросла до топ майстра. А це означало підвищення зарплати.

В університеті я весь час мала справу з одним хлопцем. Все через те, що він був тим ще прогульником, з яким я часто ходила до деканату(адже була старостою), щоб вирішувати його проблеми з навчанням.

Звуть його Сергій і зараз він мій чоловік. Він прогулював, але лише тому, що навчання йому було не сильно цікавим. Він не знав, куди хоче вступити, а мати його переконала просто вивчитись. А поки вчився зрозумів, що йому більше подобається працювати. Хоча і вся його проблема була лише в прогулах, оцінки ж мав хороші.

Після університету ми вирішили одружитись. Коли прийшли знайомитись з батьками і його мати дізналась про мою історію, то одразу вирішила мене попринижувати. Бо ж я з дитячого будинку. А таких, чомусь вона вважає, можна ображати і крутити як заманеться. 

Та я не стала терпіти і одразу ж показала, як то кажуть, зуби. Характер в мене не лагідний і покладистий. А такий, що жодній скандальній і маніпулятивній свекрусі не сподобається.

Я її одразу поклала на місце. От вона і не злюбила мене ще більше. Як би вона не намовляла Сергія не одружуватись зі мною, та ми все одно зіграли весілля. Стали жити спершу в орендовані квартирі, адже вирішили в моїй зробити капітальний ремонт. 

Коли всі роботи були закінченні і ми запросили рідних Сергія на квітку, то сталась ситуація, після якої я для свекрухи ворог номер один.

Прийшла вона зі свекром та сестрою Сергія до нас на святкування. Оглянули вони квартиру, ремонт оцінили. А коли сіли за стіл, вона заявила:

– Гарний у вас ремонт. Мені подобається. Жити буде комфортно. От тільки я потім перекладу ту шафу, вона не вписується.

– Що? З якого це дива ви будете переставляти шафу? 

– Ну як чого? Ви з’їдете на нашу однокімнатну квартиру, а ми з чоловіком та Аліною переїдемо сюди. Вам такого великого житла не треба. Всім буде лише комфортніше ї, якщо так зробимо.

Я просто вибухнула. Стільки всього хотілось наговорити, але я стрималась і відповіла.

– Хочете комфортного проживання, то робіть це не за мій рахунок. Квартира моя і мені вирішувати, хто тут житиме, а хто ні. І вас ніхто сюди не поселить. Якою ж невихованою ви можете бути! Нахабство й тільки! А всіх інших повчаєте!

То був грандіозний скандал. От тільки я вказала їм на двері вони пішли. Правда свекруха погрожувала, що не поступить й кроку. До тих пір, поки я не сказала, що викличу поліцію.

Сергій ж тим часом сміявся. Йому було весело, адже нарешті його мати хтось поклав на місце і він був щасливим. 

Головне, що він мене кохає та ми щасливі разом. А те, що зі свекрухою я не спілкуюсь, то вже така справа.

Оцініть статтю
Дюшес
Оглянули вони квартиру, ремонт оцінили. А коли сіли за стіл, вона заявила: – Гарний у вас ремонт. Мені подобається. Жити буде комфортно. От тільки я потім перекладу ту шафу, вона не вписується. – Що? З якого це дива ви будете переставляти шафу? – Ну як чого? Ви з’їдете на нашу однокімнатну квартиру, а ми з чоловіком та Аліною переїдемо сюди.
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.