Я довго не могла знайти хлопця, який був би мені до вподоби, а тут ще й роботи навалилося.
В будні на роботу, а на вихідних я мала їхати в село допомагати батькам. Коли чоловіки кликали мене випити кави, я відмовляла, бо була настільки втомлена, що мені було не до побачень.
Настала зима, свята. В такі моменти мені особливо хочеться, щоб поруч хтось був. Я дивилася на закохані пари, які гуляли містом серед святкових ліхтарів та мені було сумно через те, що я ще й досі одна. І тоді я наважилася зареєструватися на сайті знайомств.
Я очікувала від цієї дії позитивних змін в моєму житті, але після декількох побачень зрозуміла, що чоловіки, які зареєстровані там, шукають розваг. Для мене це не підходилj, адже я планувала мати серйозні стосунки. Я вже хотіла видаляти анкету як раптом мені написав Вадим. Він не був схожим на інших чоловіків, ми листувалися впродовж декількох тижнів та врешті-решт Вадим покликав мене на побачення до ресторану.
“Вип’ємо кави та познайомимось ближче” – написав він.
Я подумала, що заодно матиму нагоду скуштувати ресторанних страв.
Коли ми зустрілися, Вадим був з букетом квітів та це мене дуже приємно здивувало. Я аж розтанула. Коли офіціант приніс меню, Вадим сказав, що вона нам не потрібне, бо ми будемо лише каву.
Живіт по-зрадницьки бурчав та я покликала офіціанта, щоб замовити собі якусь їжу. Вадим аж змінився в обличчі. До того він багато жартував, а тепер почав розмови про розмір свого заробітку. Жалівся, що йому затримують зарплату.
Я відчула себе не у своїй тарілці та у мене було погане передчуття. Коли офіціант приніс рахунок, я боялася як на нього відреагує мій сьогоднішній кавалер. Як я і передбачала, Вадим зробив круглі очі та сказав:
– Ого! Оце так ціни, я не маю стільки грошей. Я ж казав, що ми лише будемо каву, мені затримують зарплату та я не зможу розрахуватися.
– Все зрозуміло, – сказала я та оплатила рахунок.
В той момент мені хотілося провалитися під землю. Здавалося, що всі відвідувачі ресторану на мене дивляться та насміхаються з мене. Я раптом відчула себе недостойною того, щоб за мене платили в ресторані. Мені хотілося якомога швидше покинути цей заклад, щоб уникнути сорому.
Я швидко вийшла на вулицю та твердо вирішила, що з Вадимом більше ніколи не буду бачитися.
Хлопець побіг за мною:
– Зачекай, не ображайся. Хіба ж я винен, що мені не дали вчасно зарплату?
– Тоді навіщо кликав мене до ресторану? Можна було в якусь кафе піти. Я не хочу зараз з тобою розмовляти.
Останню мою фразу Вадим сприйняв по-своєму, зачекав тиждень та знову мені написав. Я вирішила раз і назавжди розставити всі крапки над “і” та написала, що наше побачення було першим і останнім та мені не потрібний хлопець, який навіть не може заплатити за мене в ресторані.
Вадим запитав номер моєї банківської картки та перевів на неї гроші, які я оплатила в ресторані.
Потім Вадим попросив дати йому ще один шанс. Не знаю, що тоді мною керувало, можливо, страх самотності, а може, те, що Вадим мені подобався, та я погодилась.
Цього разу все було інакше. Він зустрів мене біля під’їзду на таксі, ми поїхали в той же ресторан. Я замовляла усе, що хотіла та Вадим за все заплатив.
Але довго ми не зустрічалися, бо цей хлопець витрачав усі гроші на дешеві понти та, коли гроші закінчувалися, він харчувався вермішеллю швидкого приготування.
