– Ой, Софійко.Потрібно тобі змінити свою зовнішність. Парубки обирають гарних і милих, а не таких як ти. Прикро було слухати таке молодій дівчинці, але залишалося тільки змиритися. Сама з собою. Вона жила в книгах, музиці, малюванні. А малюнки допомагали виразити ту біль, яку приносили ці слова.

– Ой, Софійко.. Потрібно тобі змінити трохи свою зовнішність. Парубки обирають гарних і милих, а не таких як ти.

Софія не могла таке слухати. На душі ставало гірко і образливо. Та от , коли чуєш подібне кожен день, доводиться змиритися, що ти нікому не потрібна з такими рисами обличчя, фігурою. Дівчина малювала, писала оповідання і часто в її творчість виливалося все те зло, яке їй доводилося терпіти зі сторони.

З самого дитинства її оточували люди, які постійно робили їй зауваження, насміхалися, зневажали, а от подруга Марія, ніби не бачила в ній якихось вад зовнішності. Разом вони весело проводили час, читали комікси, малювали і обмінювалися враженнями від книг, фільмів.

Коли Маші було 17, вона почала зустрічатися з місцевим хлопцем Віталієм. Він був старшим за нас майже на рік і мав неабияку вроду. Після кожного побачення Марічка прилітала до подруги, аби розказати подробиці особистого життя. Вона часто запевняла Соню, що щаслива в цих стосунках і свято вірить, що по закінченню школи вийде заміж за цього парубка.

Софійка ж у свою чергу сумувала, що одинока через зовнішність, але водночас і щиро раділа за свою коліжанку.

Якось вона йшла з огороду ввечері і побачила біля річки хлопця, надто схожого на Віталіка. Але не зрозуміло було, чому в його обіймах була не Марічка, а інша дівчина. Вона голосно сміялася, а потім поцілувала напарника.

Соня здригнулася, а потім швидко побігла до подруги, аби розказати про цей випадок. Та Маша лише покрутила головою і сказала, що цього не може бути, бо Віталік хворіє вдома.

Щоб переконати приятельку, Софія потягла її до річки, але побачили вони там лише пусті човни.

– «От скажи мені, Соню, навіщо засмучувати мене і так брехати? Я повірила тобі і допустила думку, що він зраджує мені. А зараз мені соромно. Зізнайся просто, що ти заздриш моєму щастю і намагаєшся зруйнувати мені те, чого в тебе ніколи не буде з таким обличчям. Не треба мені більше таких подруг!» – закричала Маша, а потім побігла до Віталія, аби переконатися, що він хворіє. Та мама хлопця сказала, що він поїхав перевіряти своє здоров’я до міста.

Соня впала в депресію, знову закрилася від людей, рідко виходила на вулицю, ночами плакала. В її житті не так багато близьких людей, а тепер і єдину подругу втратила. Отак завжди: з кращими намірами хочеш відкрити людині очі, а у відповідь отримуєш купу багна.

Коли всі однокласники готувалися до випускного, дівчина сиділа в кімнаті і слухала сумну музику. Вона не хотіла іти на бал. Тепер їй там точно ніхто не радий. Батьки не стали наполягати, бо думали, що дівчина прихворіла. А от про сварку з Марією і не намагалися розпитувати.

Восени Софія вступила до університету на художника. У вільний від навчання час вона любила виходити в парк і малювати природу, перехожих людей. І ось одного разу малювала красиву алею, аж поки не помітила пару закоханих, що голосно сварилися на лавочці. Вони довго кричали і махали руками, аж поки дівчина не кинула хлопця і не пішла геть.

Соня встигла змалювати їх, а коли дівчина напроти пішла, то вона вирішила віддати замальовку хлопцеві, з надією підняти йому настрій.

– « Вибачте, я сиділа поруч і чомусь моя рука потягнулася малювати вас, коли ви сиділи тут зі своєю коханою. Ось, тримайте»

– « Дякую, звичайно, але тепер нас нічого не пов’язує і навряд чи я захочу дивитися на цей малюнок колись»

Софія, на диво, не засоромилася, не втікла, а лише представилася і розповіла, де навчається. У відповідь на це, хлопець вперше за довгий час посміхнувся і відповів, що його звуть Юрієм. Він поспішав, тож взяв у нової знайомої телефон і побіг у справах.

Неочікувано для дівчини, Юра написав їй в той самий вечір. Він вирішив подякувати за підтримку в той напружений момент. Ніякого натяку на любов між ними не було. Вони спілкувалися 24 години на добу, але тільки як друзі. Обом було легко і приємно.

Одного разу Соня пішла в салон краси, щоб підрізати посічені кінчики, а в честь Дня народження салону були шалені акції і їй запропонували макіяж, фарбування волосся і зачіску за вигідною ціною. Вперше в житті вона не думала довго, а погодилася відразу, не зважуючи всі «за» і «проти».

Коли майстер повернув юнку до дзеркала, вона відкрила рот від здивування. На неї дивилася мила красуня з каштановим волоссям, чітко вираженими очима, тоненькими, рівно виведеними бровами, довгими віями і малиновими пухлими губами. Вона ніколи раніше не бачила себе такою…

Йшовши додому, Софійка зустріла свого друга і спочатку він не впізнав її, а коли прийшов до тями, то наговорив купу компліментів, яких вона ніколи в своєму житті не чула в свій бік та, певно, вже й не мріяла почути.

Саме тоді Юра зрозумів, що Софія йому не просто друг. Він має почуття і відчуває, що це взаємно. Хлопець знав, що таких добрих, щирих, відкритих дівчат він більше ніде і ніколи не знайде.

Після університету Соня відкрила свою мистецьку школу, де навчала малюванню дітей різного віку. Особливо подобалося працювати з дошкільнятами. Тоді ж вони з Юрою уклали шлюб і вже були готові народжувати дитинку.

Колись невпевнена, негарна, закрита Софійка – тепер успішна, красива, обсипана любов’ю Софія. Тепер вона має все, про що мріє кожна жінка.

І ось настав час відвідати батьків у селі. Всі радо зустрічають, накрили на стіл, але не вистачило хліба. Тож Софія вирішила подихати свіжим повітрям і пройтися до магазину. Як тільки заходить в магазин, бачить її, подругу шкільних років.

Марія щиро здивувалася такій красі і вже почала розпитувати про операції: чи болить, чи довго, чи дорого. Та ніякі операції не задіяні у такому перевтіленні.

Марічка, здається, не змінилася. Тисячі питань, тисячі історій і навіть ніякої напруги між колишніми подругами. Софія не стала розпитувати про Віталія, та Маша й сама почала цю історію, ніби знала, що це цікавить давню приятельку найбільше.

Вона розповіла, що хлопець таки обдурив її, але дізналася вона про це лише тоді, коли виношувала спільну дитину. На її очах виступили сльози і стало зрозуміло, що жінка справді жаліє про минуле і завдану біль своїй коліжанці.

Софія в свою чергу також розказала про долю, омріяну роботу, зустріч з Юрієм і майбутню дитинку. Після довгої розмови обоє розійшлися по хатах, а Марія багато що усвідомила і переосмислила.

Оцініть статтю
Дюшес
– Ой, Софійко.Потрібно тобі змінити свою зовнішність. Парубки обирають гарних і милих, а не таких як ти. Прикро було слухати таке молодій дівчинці, але залишалося тільки змиритися. Сама з собою. Вона жила в книгах, музиці, малюванні. А малюнки допомагали виразити ту біль, яку приносили ці слова.