- Андрію, можна я сьогодні поведу авто?
- Було б добре, я втомився від керма. Ти ж у мене молодець, водиш авто професійно.
- От і добре. Сьогодні ти відпочинеш від керма.
Завівши авто, поки Андрій складав у багажник все для пікніку, Оксана швиденько почала пробігати очима папірець.
“Сьогодні ввечері, код домофону 263”.
Дивна записка зачепила Оксану на стільки, що втратила спокій. Вона вийшла з автомобіля.
- Вибач, але я себе не дуже добре почуваю. Доведеться тобі й сьогодні сідати за кермо.
- Що трапилось? Кілька хвилин тому все було добре?
- Раптово потемніло в очах, нічого страшного, минеться. Ну все, їдемо, нас друзі чекають.
Андрій здивовано поглянув на дружину і сів за кермо. Оксану з’їдали важкі думки. Невже за стільки років спільного життя коханий наважився на зраду? А можливо він уже давно зраджує?
Розпачу Оксани не було меж, вона ледве стримувала сльози.
- Сьогодні у нас день відпочинку з друзями. Було б добре, якщо б пікнік закінчився раніше і ми могли б провести весь вечір удвох.
- Так, проведемо. Після пікніку я лише на годинку відлучусь у справах, і тоді будемо удвох.
- Куди це тобі потрібно відлучитись? Сьогодні ж неділя, які справи?
- Не хвилюйся, кохана, я швиденько.
Весь пікнік Оксана була наче в тумані. Крізь силу старалась посміхатися, щоб не викликати підозри, що у них з Андрієм щось не так.
Після пікніку Андрій завіз дружину до дому і поїхав у справах. По щоках Оксани текли сльози, які так важко було стримувати весь день. В голові виникали нестерпні картини коханого чоловіка з іншою. Година у важких думках збігла наче хвилина.
Двері у квартиру відчинились, у кімнату зайшов Андрій з закоханим поглядом, як і колись. В руках був величезний букет троянд і картина з нашого весілля.
- Оксанко, кохана моя. З кожним роком я тебе все сильніше кохаю. Про найщасливіший день нашого життя буде нам нагадувати оця картина.
- Так це і були твої справи? Ну так! Відповів Андрій, а ти що подумала? Андрію, я теж тебе кохаю.
Серце Оксани заспокоїлось. Та це ж її Андрій, як вона могла таке подумати.
Довіряйте коханій людині. Поспіх у висновках забирає спокій.
