Коли я познайомилася з Дімою то мені вже виповнилося двадцять сім, а йому було тридцять. Для обох це був перший шлюб. Я хотіла міцну родину, багато дітей, Діма також.
Ми були щасливими коли я завагітніла. Радо чекали появи малюка. Так, як жили ми у віддаленому селі, змоги їздити часто до лікарні не мала, а дарма. Я відчувала себе прекрасно, тож до пологового поїхала вже перед самими пологами. Звичайно лікарка сварилася за таку легковажність.
Роди пройшли легко, але з сюрпризом. Після того як на світ з’явився синочок, у мене знову почалися потуги. І на світ з’явилася ще донечка, а за нею ще одна. Шоковані були й лікарі, і я. Сама я ніколи не була худою, тож не підозрювала, що народжу трійню.
Зателефонувала до Діми, для нього новина також була приголомшливою. Він сказав, що все підготує, до поки я з дітьми повернуся додому. Дітки були манесенькими, тому мене попередили, що лежати в лікарні з ними я буду не менше двох тижнів, або й більше.
За два тижні мої малята гарно набрали вагу і нам дозволили виписуватися. Я з радістю зателефонувала до чоловіка й до своїх батьків, щоб нас зустріли. В день виписки телефон Діми не відповідав. Коли медичні сестри звели мене з дітьми до виходу то там я побачила лише своїх батьків і сестру. Де мій чоловік вони не знали, самі не могли додзвонитися.
Приїхали ми з дітьми додому, а там ні батька, ні ліжечок для дітей. Я почала телефонувати до свекрів, спочатку вони не брали слухавки. Та все ж таки я додзвонилася : «Оксано, Діма поїхав далеко, не шукай його і не дзвони до нас. А з дітьми сама розбирайся, хто його знає чиї вони.»
Після такого я вже не намагалася з’ясувати, що ж сталося. Це й жалюгідний вчинок викреслив з мого життя цю людину. Дякувати Богу, що мої батьки були поряд. Багато сили й терпіння було нам потрібно, щоб мої дітки виросли. Я була рада за них та горда. Час спливав швидко, не помітила коли й виросли.
І ось ми всі великою родиною зібралися на святкування їхнього двадцятиріччя. І от тоді до нас завітав неочікуваний гість їхній батько. За двадцять років він жодного разу не з’явився, а тут припхався. Та не просто так завітів він, а щоб діти дали йому на лікування грошей. Такого нахабства не чекав ніхто.
– А чому ми маємо давати гроші чужій людині? – запитав син.
– Я ж ваш рідний батько.
– Помиляєшся, у нас лише мама. Слава Богу, що звільнив нас від батька. А тепер вийди з нашого подвір’я, а не то поліцію покличемо.
Діма намагався пояснити, що тоді він злякався відповідальності. Та нас це не розчулило, йому знову показали на вихід. Після цього ми пішли до столу, а недолугий батько пішов геть.
