Лісник Олег давно вже жив у лісі. Там в нього чудовий будинок, та й територія своя є. Плюс на роботу не треба далеко ходити. Вийшов за двері і ось вона – робота.
Не боявся вже він нічого. Тому спокійно міг піти глянути, що то за дивні звуки за хлівом. Саме з такої його перевірки і почалась ця історія.
Щось метушилось та видавало дивні звуки біля хліва. Олег пішов глянути, що там таке та побачив голодну вовчицю. Вона жалісно, але насторожено глянула на лісника та навіть стала в захисну позицію. Але Олег не злякався, а навпаки – йому стало шкода бідолашну хижачку. Тому чоловік пішов до хати, взяв м’яса з холодильника та віддав його вовчиці.
Вона обережно підійшла, обнюхала все та, взявши м’ясо зубами, побігла. З тих пір вона регулярно приходила по їжу. А лісник не боявся та давав їй харчі. Родина Олега хвилювалась та дуже боялась, адже це, все таки, вовчиця, хижачка, то ж від неї багато чого очікувати. Але Олегу не будо чого боятись. Він всіляке в своєму житті бачив. А тим більше, він розумів, що зараз в лісі мало здобичі, зима ж. І якщо він не дасть їжу вовчиці, то вовчиця піде шукати харч до села, що неподалік лісу. А там її можуть відправити в інший світ, захищаючись.
Вовчиця до весни приходила до Олега, а потім зникла на декілька місяців. Лісник вже навіть засмутився, бо ж так звикло цієї сірої красуні. Думав, що лісову подругу знайшов. Але вовчиця таки прийшла знову.
Проте цього разу вона прийшла поживитись не сама. Біля неї бігали двоє вовченят, які, побачивши Олега, мали дивитись на нього такими ж голодними очима, як і їхня мама.
Чоловік дав їм їжу, тварини провели трапезу, “подякували” та пішли. Як подякували? Олег це просто відчув у їхньому погляді, от і все.
З тих пір вовчицю й вовченят Олег не бачив. Видно, їхня зграя перемістилась.
