Кілька років тому моя сестра Галина віддала заміж свою єдину донечку Софійку. Молодята поїхали жити у сусідню область, звідки родом зять Олег.
Все складалося чудово, батьки Олега — адекватні й культурні люди. Принаймні, так виглядало на перший погляд.
Софійка ще зовсім молода дівчина і тільки закінчила ВНЗ. Та й Олег — її ровесник. Спочатку молода пара жила з батьками, але потім, коли Олег почав трохи заробляти, перебралися жити окремо, на орендовану квартиру. У них народився син, назвали Назаром. В дітей йшло все дуже добре — Софія вдома бавила сина, а Олег заробляв непогані гроші.
Але одного вечора в Софії раптово піднялася температура й почалися головні болі. Олег припустив, що це застуда й почав лікувати дружину власноруч. Але цілу ніч температура не подала й ніщо не допомагало. Над ранок подзвонили у швидку допомогу й Софію забрали в стаціонар. На який час, ніхто точно сказати не міг.
Олег залишився з маленьким сином на руках. На один день взяв відгул, але більше пропускати не міг, бо не було ким його замінити. Постало нагальне питання — з ким можна залишити Назарчика?
З того часу, як молода сім’я перебралася жити окремо від батьків, Олег жодного разу не звертався до них по допомогу. На те були причини та й молоді якось самі зі всім справлялися. А тут допомога потрібна була терміново. Софія планувала, що її обстежать, призначать якісь ліки й відпустять додому. Але не так все було просто, лікар наполіг на повноцінному лікуванні, щоб, не дай Боже, не було якихось ускладнень.
Коли Олег зателефонував мамі й попросив її взяти внука на кілька днів до себе, почув категоричну відмову. Мама досить роздратовано заявила, що так не робиться й треба попереджати наперед. Адже у неї є свої термінові справи. Олег подякував їй, що хоч відповіла і поклав слухавку. Таке відношення мами вже було не вперше, тому він сильно не здивувався. Вони з батьком ніколи не проявляли інтересу до свого внука.
Залишився лише один варіант. Олег зібрав піврічного сина, взяв необхідні речі, одяг, кашу, посадив малого на задньому сидінні у дитяче крісло й вирушив у сусідню область, до тещі. Дорога зайняла півночі. Коли сонного і голодного Назарчика привезли бабусі, на дворі вже світало. Але Олег був дуже спокійний, бо у баби Галі його синові буде найкраще, тещі він довіряє, як нікому.
Трішки відпочивши, Олег вирушив назад, бо вже через кілька годин йому треба бути на роботі. Теща міцно обійняла його й попросила бути дуже обережним, адже він всю ніч не спав, щоб чого не трапилося на шляху.
Дорогою в Олега в голові крутилися погані думки: “Чому батьки знову так повелися, невже вони досі не прийняли того, що я люблю Софію і щасливий з нею? Чому з тещею мені набагато легше спілкуватися, ніж з рідною мамою? В мене теж є син і я точно знаю, як не буду себе поводити, коли він виросте!”
З того часу Олег для себе вирішив, що більше, щоб не сталося, не звернеться до своїх батьків, настільки сильно вони його образили своєю байдужістю.
