Олег працював автослюсарем три роки. Проте з минулого місця роботи звільнився. Керівництво не хотіло платити більше, хоче середній цінник по місту значно зріс.
Йому вже під сорок, досвіду не багато, але виконував свою роботу чоловік дуже добре. Та й сестра з братом казали, що з його золотими руками вартувало б кращу роботу шукати. От він і наважився.
Довго Олег просидів на сайтах з роботою. І от, нарешті знайшов вакансію, яка йому більше ніж ідеально підходила. І умови, і оплата. Все було дуже добре.
Він надіслав своє резюме та став чекати на відповідь. Наступного дня йому зателефонували з компанії, яка шукала автослюсаря та запросили на співбесіду. Чоловік дуже зрадів та сподівався, що нарешті буде мати гарну роботу.
Олег, в день співбесіди, вдягнув свій найкращий костюм, причепурився гарненько, бо ж компанія дуже навіть пристойна та вийшов з дому на годину раніше. Трохи почував себе схвильованим. Ну як трошки? Цілу ніч майже не спав.
Прийшовши на свою зупинку та чекаючи на автобус, Олег помітив, що старший чоловік, років так п’ятдесят п’ять – шістдесят, машина якого була припаркована неподалік, має якісь проблеми з автомобілем. Возиться під капотом, а нічого не виходить.
Тоді Олег вирішив, що зобов’язаний допомогти, раз має для цього відповідні знання. Він підійшов до чоловіка в біді, привітався, потиснувши йому руку та запитав що відбувається.
А потім прийнявся за роботу. Гарно попрацював і вуаля! Через пів години машина завелась та більше проблеми не було. Власник автівки запитав у Олега, чим той може віддячити своєму добродію, але Олег відмовився від подяки чи плати, адже зробив це просто так, без очікування чогось взамін.
– Як я можу залишити людину в біді, якщо я маю змогу допомогти?
Єдине, що тоді хвилювало Олега, це те, що він вже запізнився на співбесіду та те, що він вимастив руки та трохи костюм мастилом. В розмові з тим чоловіком він згадав, що вже запізнився на співбесіду.
– Певно вже й немає сенсу туди їхати… – Засмутився Олег.
– Та ні, можливо це ваш шанс. Не зважайте за запізнення, а їдьте та спробуйте. Краще спробувати та провалитись, ніж не спробувати та шкодувати про це.
Олег замислився над цими словами і вирішив, що справді не треба втрачати шанс. Він приїхав до офісу, де мала проходити співбесіда. На щастя керівник також запізнювався, тому Олег встиг ще до початку.
Але й так невелика впевненість в собі почала знижуватись, адже в черзі кандидатів були молодші за нього чоловіки, охайні, чепурні та впевнені. А він старший, з брудними руками від мастила та вже зіпсованому костюмі. Так ще й досвід в нього всього три роки.
Хлопці по черзі заходили, коли їх викликали та виходили з кабінету сумними, отримавши відмову в роботі. Олег вже було подумав, що треба йому піти та не сподіватись на цю вакансію, але раптом викликали його.
Чоловік зайшов до кабінету та побачив там… Того самого чоловіка, якому він допоміг з машиною. Але тепер він сидів у красивому костюмі, зачесаний та посміхався, побачивши Олега.
– Ви прийняті на роботу, пане Олег, – не почавши співбесіду сказав той, – адже я побачив всі ваші навички в живу та зрозумів, що ви саме та людина, на котру я можу покластися та довіритись. А цей фактор для мене не менш важливий ніж ваші вміння Вітаю в команді.
Не очікував Олег, що все так добре обернеться для нього та дякував всім, за такий шанс: собі, долі та новому роботодавцеві, який оцінив його як належить.
Такі історії повертають віру в людей та підтверджують, що в світі є добродіїв дуже і дуже багато.
