Ми з чоловіком вирішили, що однієї дитини нам буде достатньо. Тому, коли народився наш Сашко, то вирішили на цьому зупинитися.
Я не розумію людей, які народжують багато дітей а потім не можуть їх прогодувати та діти змушені дбати про себе самотужки.
Олександр мав все найкраще, йому не доводилося доношувати за кимось одяг чи гратися іграшками, якими хтось до нього грався. Ми купували йому все нове. Коли син став підростати та усвідомлювати, що він може отримати все, що забажає, його запити почали зростати та іноді навіть в нас не вистачало грошей, щоб виконати всі його забаганки. В школі у нього був найстильніший одяг та Олександр почував себе дуже впевненим у собі. Згодом він захотів навчитися грати на барабанах та ми посприяли цьому. Знайшли для сина найкращого вчителя та навіть переробили одну кімнату таким чином, щоб Сашку було зручно займатися.
Ми раділи, що син має захоплення.
Коли син закінчив школу, то сказав нам, що він не вступатиме до університету, а присвятить усе своє життя музиці. Ця ідея нам не дуже сподобалася, бо ми хотіли для сина кращого майбутнього. Зірками стають одиниці, а решта просто витрачає час і потім влаштовується на нормальну роботу, залишаючи гру на інструменті просто як хобі. Олександр нічого не хотів чути. Сказав, що стане музикантом і все.
Чоловік казав, що це ми його розпестили виконуючи всі його забаганки, от тепер і маємо.
На той момент Олександр грав у рок-групі та вони були такі натхненні, що вирішили підкорити світ за допомогою своєї музики. Час йшов, світ не падав до їх ніг. Учасники покидали групу та йшли працювати на нормальну роботу, лише Олександр був впертий у своєму бажанні. Він оголосив новий набір учасників групи, прийшли молоді студенти та все повторилося по колу. Вони знову пограли декілька років, а потім розлетілися хто куди.
Зараз Олександру вже 35 років, а він не має ні дружини, ні роботи, все мріє про славу та популярність.
Що робити з сином ми не знаємо.
