Олександру весь час сниться його дитинство. Вірніше, не все дитинство, а одна частина, де мама залишила його біля якоїсь ферми. Вони тоді довго їхали автобусом, зійшли на зупинці, де не було будинків. Тільки поле навкруги, а вдалині видніється ліс. Довго йшли ґрунтовою дорогою. Коли побачили ферму, зайшли на подвір’я. Біля якогось старого будинку стояла лавочка. Мама посадила його і наказала сидіти, нікуди не відходити. Сама пішла за будинок.
Ось цей сон повторяється завжди, коли Олександр чомусь нервується. Він пам’ятає, що тоді мама не повернулася. Хлопчик довго сидів, почав плакати. Спочатку тихенько, потім все голосніше. Навкруги нікого, вечоріє. Це вже потім дізнався, що корів доїти приходять надвечір. Плакав, поки не зійшлися люди. Обступили його, запитували, як звати, де його мама, і чому сидить один. Саша відповідав на запитання, адже на той час йому виповнилося п’ять років. Тому своє прізвище та ім’я сказав.
Адреси не пам’ятав, та його і не вчила мама запам’ятовувати адресу. На ніч до себе Сашу взяла молода дівчина. Вона говорила, що увечері вже пізно щось вияснювати, тому залишимо все до ранку. Хлопчик пам’ятає, як Галина привела його додому, нагодувала смачним борщем, а стакан молока здався Саші якоюсь смакотою. Адже мама його не балувала. Сердилася, коли син просив їсти. Тому й перебивався то хлібом із водою, а якщо пощастить, що мама добра, то і булочку.
Далі Олександр смутно згадує. Пам’ятає, себе уже в дитячому будинку. Як боровся за місце під «сонцем». Він більше не плакав, ні. Зрозумів іще маленьким, що сльози не допоможуть, потрібно самому добиватися своїх цілей. Пам’ятає, як прийшла мама, Саша зрадів, просив маму забрати його до себе. А вона кричала, говорила, що через нього в неї не склалося життя, що то він, Саша в усьому винен. І мама більше не прийде до нього.
Як вияснилося пізніше, мама написала відмову. То Галина розшукала її, розповіла, як тяжко Саші в дитячому будинку. Просила не брати гріх на душу, забрати хлопчика. А мама пішла і написала відмову. А через деякий час до нього приїхала Галина. Вона обіцяла, що забере Сашу до себе. Адже її Маша і Миша чекають, коли Саша буде з ними. Тільки тоді хлопчик повірив, що в нього все буде добре.
Так і сталося. У сім’ї Галини Саша почувався добре. Нарешті йому пощастило. Відтоді він почувається рідним. Адже ставляться до нього Галина і її чоловік Григорій, як до свого іще одного сина. Так що виростав у любові й безмежній довірі. Коли вивчився не забував своїх батьків. По другому не називає. Галина і Григорій його справжні батьки, і других Саші не потрібно. Ось тільки той сон не дає спокою. Чому він сниться? Мама Галина говорить, що потрібно розшукати біологічну маму. Можливо в тому криється секрет того сну.
Та Олександр не хоче розшукувати. Та і що він їй скаже. Що успішний, добився всього сам, що щасливий. А справді, мабуть, потрібно розшукати й подякувати, що кинула тоді його маленького, що не забрала до себе назад. Тому, що хто його знає, як би склалася його доля тоді, в злиднях і постійному голоді. Можливо то не дає спокою? Та Олександр все думає, потрібно чи ні розшукувати. Якби не той сон, то взагалі не згадував би ту маму, біологічну.
Сьогодні проснувся, і знову снилася та лавочка, і він маленький, плаче. А надворі вечоріє, Саші страшно, чому мама не йде.
