Олена цілий день прокручувала в голові майбутню розмову зі своїм чоловіком. Їй набридло, що з їхніх стосунків геть зникла романтика. Кожен вечір одне й те ж саме. Нічого нового, нічого цікавого. Він припинив старатися, більше не дивує дружину сюрпризами й навіть нікуди не запрошує. Не на таке життя вона розраховувала, коли виходила за нього заміж.
– Любий, нам треба поговорити, – сказала вона ще з порогу.
Вся квартира просочилася ароматом чогось смачненького. Значить Рома куховарить, але знову не увімкнув витяжку. Вона мільйон разів про це говорила.
– Я думала декілька днів, як краще про це сказати. Не буду прикрашати, нам треба розлучитися. Коротко кажучи, я йду від тебе.
-Привіт, кохана. Ти якраз вчасно. Картопля майже готова… – радісно повідомив чоловік.
– Ти мене взагалі чуєш? Я кажу, що хочу тебе покинути. Відійди від плити!
– Якщо я відійду, картопля згорить, а ти таку не любиш.
– Яка ще картопля? Тут я палаю від гніву на тебе!
– Важливо вчасно її перевертати. Щоб не стала вугіллям, але й була хрустка. Так набагато смачніше!
– Припини! – майже кричала Олена. – Ти дратуєш мене своїми кулінарними метафорами! Ти можеш зараз поговорити зі мною серйозно й забутися про свою кляту картоплю? Подружнє життя – це не кулінарний рецепт, де потрібно чітко дотримуватися рецепту та пропорцій. Чи наше кохання виглядає для тебе як гарнір? Повторюю ще раз – я йду від тебе. Назавжди. Ти це розумієш?
-Ні, – спокійно відповів чоловік. Я не розумію цього твого назавжди. Зате прекрасно пам’ятаю обітницю, що ти давала на нашому весіллі, обіцяючи бути зі мною назавжди!
– Не потрібні мені твої спогади. Не перекручуй! Ти теж багато чого обіцяв…
-Так, я обіцяв бути поруч та піклуватися про тебе. От, як зараз. Ти прийшла з роботи голодна, а я тобі картоплю смажу. Так, як ти любиш. Зараз ти поїси й ми знову будемо разом.
-Ніколи! Ніколи не будемо разом!
-І твоє ніколи я також прекрасно пам’ятаю. Ти обіцяла ніколи мене не покидати. Бути поруч і в радості, і в горі.
– Я багато чого могла говорити та обіцяти. Обставини змінилися.
– Ось що я маю на увазі, ти можеш багато чого наговорити. Картопля майже готова. Відчуваєш аромат? Невже у тебе не пробудився апетит?
– Дай мені спокій з тією картоплею! – терпець Олені увірвався.
-Спробуй на смак – поки дружина протестувала, чоловікові вдалося запхати їй до рота шматочок картоплі. – Правда незрівнянно? До речі, цей смак я отримав завдяки одному інгредієнту.
– Якому інгредієнту? – увагу Олени вдалося перемикнути. – Картопля дійсно дуже смачна
– Чому я повинен ділитися з тобою своїм секретом? Ми розійдемося, і тоді ти смажитимеш таку ж картоплю іншому? Ось, спробуй ще раз. Він поклав їй на тарілку хрустку картоплину.
Вона сердито подивилася на нього, але спробувала картоплю.
– Дуже смачно! Такий оригінальний смак!
Олена попросила ще і примружила очі від задоволення, насолоджуючись стравою. Через свої роздуми вона геть забулася, що сьогодні ще нічого не їла.
– Що за таємничий інгредієнт ти додав?
-Трохи нашої любові.
-Припини насміхатися!
-Жодного сміху. Я готував це для тебе з любов’ю, бо дійсно кохаю тебе.
-Не лести мені! – дружина ніжно посміхнулася і сіла поруч з ним. –Я збираюся їсти, замість того, щоб пояснювати тобі щось, поки не зрозумію, що ти туди поклав.
-То ти більше не хочеш мене покидати?
-Не хочу принаймні поки не дізнаюся, чому твоя смажена картопля така смачна. Ти точно знаєш якийсь секрет!
Вони міцно обнялися, а пізніше закріпили своє примирення.
