У мого хлопця є колишня дружина. Тимур одразу мені розповів про свій невдалий перший досвід шлюбу. Сказав, що причина розлучення у дружині, мовляв, вона постійно його контролювала, не довіряла й не давала кроку ступити без неї. Зустрітися з друзями, піти на корпоратив з колегами, посидіти в барі з рідним братом чи навіть поїхати на вихідних до батьків одному – все під забороною.
Тож він не витримав й подав на розлучення, попри те, що Олена була мамою його сина. «Спершу я пересилював себе й продовжував з нею жити заради малого, а згодом зрозумів, що дитині від того не краще. Він же чує, як ми сваримося й обзиваємо один одного» – пояснив свою позицію Тимур.
Як чоловік він хороший, турботливий, уважний, веселий. Коли ми вдвох, я не помічаю, як швидко минає час. Зазвичай ми зустрічалися на вихідних, бо Тимур має багато роботи, а нещодавно вирішили з’їхатися. Думаю, зовсім скоро він зробить пропозицію й ми одружимося. Та якщо спочатку думка про заміжжя мене радувала, то тепер мені лячно, а все через колишню коханого.
Олена не може прийняти та змиритися з фактом, що вона тепер розлучена жінка. Майже кожного дня вона вигадує всілякі проблеми, щоб змусити Тимура приїхати та допомогти. То кран зламався, то плита не вмикається, то малий захворів, а вона на роботі, то їй кудись терміново потрібно, а грошей на таксі немає. Що дивно, що хлопець одразу зривається та біжить до неї, як вірний песик на задніх лапках. То навіщо тоді було розлучатися, якщо вони досі не розклали усі крапки над «і».
Я вагаюся, чи хочу будувати своє майбутнє з людиною, яка досі живе у своєму минулому. Але ж не відмовлятися від свого щастя просто так й програвати колишній.
