Моя нова сусідка довго в нашому багатоповерховому будинку ні з ким не спілкувалася. Жила сама по собі. Мабуть, в наш час так і роблять більша частина населення. А ми, люди, які жили при різних умовах, звикли спілкуватися, заводити знайомства. Сусідка віком приблизно як і я. Одного разу я не стерпіла і викликала її на розмову. Ну не може людина жити без спілкування, без знайомих. А до неї ніхто не приходить. Правда сама вона кожен день поспішає кудись, повертається вже після обіду. Мені цікаво, як живе сусідка, тому й запитала її про здоров’я:
– Та нічого, дякую. – Вона хотіла пройти мимо мене.
– А мене Тетяна Андріївна звуть. А вас?
– Я, Олена Петрівна.
– От і познайомилися, – продовжую я, і йду поруч із нею.
Далі ми розговорилися, а згодом стали подругами. Олена Петрівна розповіла, що має дочку, яка не спілкується з нею. Що ходить кожного дня здалеку спостерігає, як Наташа прогулюється зі своєю донькою, онукою Олени Петрівни.
А не розмовляють, та й причини поважної не було. Просто, коли Наташа привела чоловіка і повідомила, що він є її майбутній чоловік, Олені Петрівні він не сподобався. Пізніше сказала про це доньці, а вона зібрала речі й пішла. Образилася. Але ж мама нічого поганого не хотіла, просто сказала свою думку.
Від тих пір спілкуються лише телефоном. Та й то, не часто дочка слухавку бере. Про те, що вагітна, не сповістила, і коли народила, змовчала. Але Олена Петрівна здалеку спостерігає за ними, так що знає про те. Щоб діти не жили на найманій квартирі, продала свою трикімнатну, купила для себе однокімнатну, а решту грошей віддала Наташі. Дочка забрала без лишніх слів, ні дякую, ні щось інше.
Ніколи не думала Олена Петрівна що так складуться відносини з єдиною дочкою. Наразі намагається знаходити собі заняття, щоб менше поганих думок лізло в голову. Надумала завести собаку. За неї доглядати потрібно, і знає жінка, що собаки віддані істоти, не зрадять.
