Олена цілий день порається на кухні. Лунає дзвінок у двері. Родичі Анатолія приїхали, всі розсідаються за стіл.
А де мясне? питає тітка Ганна.
Так он гусак фарширований, любязно пояснює Олена.
Тітка ображено підводиться:
Це несмачно, їсти те неможливо. Їдемо геть.
За нею встає Анатолій:
Ну й ти, живи сама, коли не вмієш їсти по-людськи!
Починає поспіхом складати речі в валізу.
Алло, Галинко, це я, Олена. Звязок поганий… Слухай, цього року до вас на свята не приїду. Ну а навіщо? Ти з Віктором будеш, дочка з чоловіком і малі. А я що, салатами наїмся та ще й на таксі за переплаченим тарифом повертатись? Я не можу в гостях ночувати, знаєш же. Що робитиму? Та нічого, спати ляжу і все, крізь фон і тріскотіння Олена пояснює своїй дитячій подрузі, у якої останні роки відзначала усі свята з часу розлучення.
Що? Ти й сама хотіла телефонувати? Їдете ви? Куди? До Львова, до Вікторової тітки? Щасливої дороги, гарно відсвяткуйте… Що, проблема? Яка? Сашко? Який ще Сашко? Племінник? Алло? Що ж там з вашим звязком… Чи прихистила б на кілька днів? Ну, ти ж знаєш, я не фанат чужих у себе вдома. Але гаразд, виручу, нехай приїжджає. Та що ж, знову мовчить! сердито кладе слухавку Олена.
Посиділа, подумала. Може, і не так вже й погано, що не сама на свята буду. Треба, бодай, салат приготувати. Сама б і бутербродами обійшлася, а гостя треба пригостити. Ставить картоплю варити, дістає зелень і мріє.
Раніше, поки з Анатолієм жила, все було по-іншому. Вже тридцятого грудня збиралась уся його родина з села. На кухні не розвернутись все в парі й жарі навіть з відчиненим вікном. То холодець варять, то пироги печуть, то котлети смажать: усе жирне, по-сільському. Олена ледве встигала подавати їжу, то відро з холодцем на балкон, то овочі для вінегрету чистити. На кухню її не допускали після салату з авокадо.
Що за гидота! заявила тітка Ганна, і всі дружно кивали.
А у них все залите майонезом, аж ложкою хлюпає, ще й чоловіки одразу до столу, домашнє наливку дегустувати. До дванадцяти ледь дотягують, а вже другого січня їдуть, залишаючи безлад, який Олена потім тиждень прибирає. А Анатолій у селі святкує далі, приїжджає похмурий і злий: наслухався від родини, що взяв за себе жінку, яка борщу толком зварити не вміє. І скандал знову. Згадує все, навіть колишню Віру. Олена стерпить докори ну не її це кухня, не вміє тих страв приготувати.
Скаржиться на душу Галині, а та, живенька, вигадала рік тому план: «Обдзвонюй родичів! Приготуй усе сама, але хай приїдуть до Нового року!» Разом вони весь день готували легкі закуски, але ситні. Родичі приїхали за звичкою:
А де мясо? розчаровано запитує тітка Ганна.
Он фарширований гусак, пояснює Олена.
А пюре? невгомониться та.
Тітка встає:
Насилосила тут всякого… Ану, Федю, їдьмо! і всі швидко підвелися й пішли, грюкнувши дверима.
Он воно як… видихає Анатолій і ладен наговорити образ.
Почекайте, я з вами! гукає навздогін, кидаючи речі до сумки.
Речі не забудь! нагадує Олена.
Живи сама. Я без тебе не загину. А ось ти? кволо зітхає і йде.
Звідкись з каструлі побігла вода, і Олена отямилась. Відкриває кришку, дзвонить у двері.
Напевно, Саша, думає. Відчиняє, а там стоїть чоловік років сорока, з усмішкою.
Вітаю вас. Олександр Ігорович Микитенко, племінник Віктора. Прилетів несподівано, а вони до Львова поїхали. Ви Олена?
Вона киває й перелаштовується:
Але ж Галя про племінницю казала…
Олександр усміхається:
Може, не так почули.
Олена зізнається:
Може бути. Ну, заходьте, якщо вже приїхали.
Не хвилюйтесь. Я надовго не залишуся квиток у мене на вечір першого, раніше не було місця.
Олена йде на кухню, зливає овочі.
Та ви одним салатиком Новий рік плануєте зустрічати? жартома питає Олександр.
А вам обовязково цілий стіл? І мясо, й тазик олівє?
Та ви що? Олівє не мій смак, рибу люблю.
І риби в мене нема, і готувати не вмію, знизує плечима Олена.
Олександр вже надягає куртку:
Не переймайтеся! Зараз усе буде.
Поки Олена отямилась, він вже вийшов.
Вона мимоволі сміється з ситуації чекала племінницю, а зявився веселий чоловік. Минуло півтори години Олександра нема. Олена вже хвилюється: місто ж чуже, може, заблукав. Нарешті дзвінок.
Куди ж ви зникли? Я вже вся на нервах! докоряє і замовкає: у дверях зявляється пухнаста ялинка і Олександр з торбами.
Навіщо це все?
Ялинка це Новий рік по-українськи!
Зараз будуть і мандарини, і шампанське я все купив. Допомагайте, носіть пакети!
Далі вони весело готують: прикрашають ялинку, чистять креветки, готують запеченого коропа під кервництвом Олександра.
До дванадцятої години все готово. Олександр відкриває пляшку ігристого, Олена приносить келихи.
В Новий рік, з новим щастям! вітають одне одного і випивають.
Згодом балачки за святковим столом стають відвертіші.
Не знаю, може мені здавалося, а був він зовсім інакшим, коли ми тільки одружилися… Теплим. Кохані ж не помічають ні вад, ні характеру, сумно усміхається Олена. А потім одні докори: і готую не так, і роблю усе не так… А ви самі одружені?
Колись був, відповідає Олександр. Зі мною сталася банальна історія: повертаєшся з рейсу, а вдома вже інший. Ось подам на розлучення. Але годі про сумне! Давайте краще за братаство і про дитячі кумедності…
Обоє згадують дитинство:
Я на спір залізла на найвище дерево у дворі й плакала, поки дядько Сергій з третього підїзду мене не зняв… сміється Олена.
А я у директора в кабінеті стілець приклеїв. Батько потім мене паском залишив, з усмішкою відповідає Олександр.
Ніч минає у веселих розмовах. Нарешті Олена починає засинати.
Та яке спати, треба ж зі столу поприбирати…
Я впораюсь сам! наполягає Олександр.
Олена здається, лягає у кімнаті й майже миттєво засинає.
Будить її Олександр:
Олено, прокидайся! Мені час, потяг скоро, закриєш за мною двері.
А що, вже вечір? Чому раніше не розбудив? з неспокоєм перепитує вона.
Ти так солодко спала, шкода було будити. Але мусиш прощатися, додому час.
В коридорі Олександр вагома зупиняється:
Слухай, а можна я ще приїду? От коли знову буду вільний?
Оленка радіє:
Приїзди, я чекатиму…
Він обіймає її, цілує й усміхаючись шепоче:
Тоді до зустрічі!
Олена ще довго стоїть з долонею на губах, щасливо всміхається. Бо у житті часом і так буває: людина поруч усе життя, а виявляється, зовсім чужа. А буває, за одну ніч стає найдорожчою. Справжні українські дива трапляються саме в Новий рік. Все змінюється і настає нове життя.
