Олена Віталіївна перед весіллям доньки замість батьківського благословення сказала, що та робить велику помилку. «Згадаєш моє слово! Будеш каятися та пізно буде. Твій Єгор лінивий трутень, який нічого в цьому житті не досягне. Пропадеш ти біля нього». Уляна маму не послухала й таки вийшла заміж за коханого чоловіка (принаймні так тоді їй здавалося)
Слова матері здійснилися рівно через рік після весілля. У родині молодого подружжя почалися постійні сварки та конфлікти. І все через гроші. Уляна пішла у декретну відпустку, Єгор на своїй роботі отримував мало, а шукати іншу просто не мав бажання. Вдома теж допомоги від нього не діждешся. Прийде з роботи, вмоститься на диван й так і сидить перед телевізором до пізньої ночі.
Мама Уляни хоч зятя і не любила та доньці допомогла. Свою трикімнатну квартиру поміняла на двокімнатну з грошовою компенсацією. Гроші відала доньці. Сказала, що це буде перший внесок у їхнє власне житло. Уляна гроші доручила чоловіку, а Єгор все витратив на їжу та розваги. От і залишилася дівчина біля розбитого корита.
Одного вечора вирішила серйозно поговорити з чоловіком, запитавши, як він думає далі жити. Той відмовився, що як і жив. Роботу змінювати він не збирається й на орендованій квартирі йому добре живеться. Тоді Уляна не витримала й поставила питання руба: або він шукає нормальну роботу, або вони розлучаються. «Речі сама перевезеш чи тобі допомогти?» Це все, що сказав їй Єгор.
Наступного ж дня Уляна з малою дитиною на руках повернулася до матері. На неї чекала багатогодинна лекція на тему: «Мама мала рацію». Найгірше почалося, коли Уля розповіла про гроші. Ненька стала кричати, що вона дурна й не тямуща дитина.
Уляна відчувала, що небажана у батьківському домі і її присутність матір відверто дратує. Та куди їй було податися. Роботи немає, власного житла також. Пішла б до батька, але навіть не знає, де він зараз мешкає. Матір же про нього нічого не розповідає.
Злилася Олена Віталіївна не просто так. Нещодавно жінка зустріла прекрасного чоловіка. Добрий, розумний, відповідальний. Він був вдівцем та самостійно виховував єдиного сина. У жінки були на нього серйозні плани, а присутність доньки в домі їй лише заважає.
Здавалося б Уля має радіти за щастя матері, але де там. Олена Віталіївна виганяє доньку з онуком з дому, коли до неї приходить кавалер. Дівчина відчуває, що скоро мати відправить її погуляти не на декілька годин, а на все життя.
