Валентина на шостому місяці вагітності. Віталій умовляв її, щоб одружитися. Але дівчина хоче весілля в красивій сукні. А з великим животом яка сукня виглядатиме красиво. Тому вирішили відкласти весілля, і після народження донечки одружитися. На тому і порішили. Віталій з новонародженою Оленкою на руках виходив з пологового будинку. Поруч йшла Валентина. Взагалі радості від народження дочки вона не отримала. В пологовому їй сподобався лікар, про якого наразі мріє дівчина.
Вони домовилися зустрітися, як тільки Валентина зможе вийти з дому без дитини. Тільки у вихідний день, коли Віталій був удома. I як тільки у неї така можливість з’явилася, Валентина сказала, що терміново потрібно зустрітися з подругою. Чоловік не проти. Такі зустрічі з так званою “подругою” тривали близько року поки одного разу вона телефонувала Віталію та повідомила що додому більше не повернеться. Зізнатися про це чоловікові дивлячись у вічі не наважилася, побоялася. Оленку залишає йому.
Від тих пір минуло сімнадцять років. У Віталія любляча дружина Тетяна, дві донечки, Оленка і Юля. Сьогодні в Оленки випускний бал. Зібралися родичі випускників. Серед них стояла жінка, яку ніхто не впізнавав. Вирішили, що то чиясь тітка. Лише Віталій впізнав у ній Валентину, маму Оленки. Та вона видно знає свою дочку, не зводить з неї погляду. Вона підійшла до Оленки й дивлячись їй в очі мовила:
– Я твоя рідна мама.
Дівчина довго дивилася на неї, потім взяла за руку Тетяну і сказала:
– Ось моя мама, а вас я не знаю і знати не хочу.
Так Оленка поставила на місце горе матір, яка вирішила прижитися біля дорослої доньки. Адже вона не випускала дівчину з виду. Бачила, що Оленка росте гарною, самостійною. От і вирішила, що коли поплачеться їй, то дочка розчулиться і вимагатиме, щоб мама була поруч. Адже у Валентини немає свого житла, а чоловіки давно не звертають на неї уваги, не те щоб запросити жити до себе.
