Надворі вдарили перші приморозки. Я прокинулася вранці від холоду, що гуляв квартирою. Пішла в кімнату до доньки, накрила її ще однією ковдрою. Златослава мило посміхалася крізь сон, напевно бачила райдужні сни. Поки вона спить, приготую нам сніданок.
Холодильник пустував, навіть «миші» не було видно. Вирішила швиденько побігти до супермаркету купити яєць та молока. Написала донечці записку, на випадок, якщо вона раніше прокинеться, одягнулася якомога тепліше та пішла в морозний ранок.
Ось я уже на місці, але всередину одразу не заходжу. Мою увагу привернула старенька бабуся, що сиділа під маркетом та продавала хризантеми. У ній я упізнала свою колишню свекруху.
З першим чоловіком у мене життя не склалося. Не зміг він зі мною стати щасливим. Зустрів іншу жінку, закохався. Мені одразу про все зізнався. Розійшлися ми мирно, він спілкується з донькою та підтримує її фінансово.
Після одруження жили ми всі у будинку чоловікової матері. Олена Вікторівна була дуже хорошою людиною. Ми одразу знайшли спільну мову. Хоч в народі й кажуть, що дві господині на одній кухні не вживаються, ми доводили протилежне. Разом робили хатню роботу, куховарили, доглядали за Златкою.
Після розлучення ми зі Златою переїхали в орендовану квартиру, але бабуся про внучку не забувала. Частенько брала її до себе в гості, дарувала подарунки, частувала смачненьким.
Так от я запитала у колишньої свекрухи, що вона робить на вулиці у такий холод та чому продає свої улюблені квіти із клумби? Олена Вікторівна пояснила, що син привів у дім нову невістку. Вона всі його гроші витрачає на салони та одяг. Їм уже жити немає на що. Син своїй дружині й слова не мовить проти, навіть влаштувався на ще одну роботу. Вона ж вирішила хоч якусь копійку заробити, от вийшла продати квіти, може хтось придбає.
Мені стало так шкода її, що я придбала усі хризантеми й забрала бабусю до нас. Нагодувала її сніданком, налила ароматного чаю та сказала те, що думаю: «Олено Вікторівно, ми з вами не чужі люди. Ви ж мені, як мама. Я не хочу навіть представляти, що вам знову доведеться мерзнути на вулиці в надії заробити якусь копійку. Переїжджайте до нас зі Златкою». Здається бабуся була рада почути, що хтось за неї хвилюється. Спершу вона вагалася, але коли до нас вийшла Злата та кинулася в бабусині обійми, таки погодилася.
