Зараз ми з дружиною стоїмо на порозі величезних змін, а все через те, що Олеся більше не бажає проживати в селі.
Скільки себе пам’ятаю, все життя провів в селі, в місто приїжджав лише один раз з батьками. Ми тоді ходили на День міста в парк. Мені тоді ще було сім років. Мені дуже не сподобалось. Людей багато, всі штовхаються, на атракціон потрапити нереально. Батько сказав, що ціни захмарні та я залишився без обіцяного морозива. Але найбільше мені запам’яталося як на мене дивилися міські дітлахи. В їх очах була негативна оцінка, особливо часто вони дивилися на мої сандалі, які взуті поверх підколінників, та сміялися. Це я ніколи не забуду.
Відтоді я місто просто ненавиджу.
Інша справа в селі. Людей мало, всі доброзичливі та ставляться один до одного лояльно. Можна звернутися за допомогу до будь-кого та ніхто не відмовить. Люди ведуть спокійний розмірений спосіб життя, ніхто нікуди не поспішає.
Так, роботи в селі багато, але рух це життя. Я не бачив, щоб хтось серед сільських жителів страждав на ожиріння чи головні болі. Тут ніколи хворіти, адже знаєш, що потрібно вставати та годувати худобу. Якщо ти цього не зробиш, то ніхто не зробить та тварини залишаться голодними.
Зі мною по сусідству жила Софія Валентинівна та до неї на літо приїжджала її онучка Олеся. Забігаючи наперед скажу, що Олеся тепер моя дружина. А тоді ми були ще дітлахами та дуже дружили. Ще тоді вона мені подобалась та я не поспішав. Коли ми стали підростати, то наші почуття почали розвиватися. Ми почали зустрічатися. Олеся все своє життя жила в місті та не розуміла як можна жити в селі цілий рік.
– Це болото та холод, а взимку потрібно топити пічку. Важко в селі жити. Тут добре лише літом, – не один раз говорила вона.
Але почуття у нас були сильні та Олеся переїхала до мене після того, як ми одружилися. Я не примушував кохану до роботи, старався сам робити важку роботу. Олеся лише варила їсти та прибирала вдома. Я працював на фермі та зарплата у мене була непогана. Ще одним плюсом проживання в селі є те, що тут немає куди витрачати гроші та те, що вдалося зекономити я вкладав в покупку домашньої побутової техніки. Тобто у нас вдома була посудомийна машина, мікрохвильова піч, пральна машинка. А нещодавно до села провели газ. е суттєво полегшило наш побут.
Проте Олеся все одно була незадоволена, бо в селі для неї не було роботи. Їй доводилося їздити у місто витрачаючи на дорогу годину туди та годину назад. А нещодавно Олесі запропонували іншу роботу з більшою зарплатою та величезною перспективою кар’єрного росту. Однак графік роботи відрізнявся від того, що був в Олесі на цій роботі. Та дружина не могла діставатися на роботу вчасно через те, що автобус їде до міста пізніше, ніж потрібно. Автомобіль ми з дружиною поки не купили, бо у нас не було достатньо грошей на його покупку.
Тепер Олеся дуже просить мене переїхати жити до міста, а я категорично проти.
– Якщо я пропущу таку можливість кар’єрного росту, то все життя жалкуватиму, – каже Олеся.
Тепер ми не знаємо що робити. Олеся ображена на мене через те, що я не хочу її підтримати. А я все більше розумію, що ми з дружиною з різних світів. Нещодавно Олеся запропонувала мені наступне: вона переїде в місто сама, влаштується на омріяну роботу, ми будемо бачитися на вихідних, а коли на вдасться назбирати грошей на автомобіль, то дружина повернеться жити в село.
Мені не дуже подобається така ідея, я вважаю, що розлука не піде нам на користь. А ви як думаєте?
