Галина Василівна, моя свекруха, приходила до нас додому, як на роботу. При чому ця жінка була глибоко переконана, що працює вона ревізором. Останні два місяці я допізна затримувалася на роботі, тому щоб застати мене вдома свекруха навідувалася вранці. Мій чоловік Антон їхав на роботу на 8 годину, мій робочий день розпочинався о 9. Як ви вже зрозуміли, під час цих відвідин чоловіка вдома не було.
Усе розпочиналося стандартно. Галина Василівна заходила до квартири з цілим пакетом лотків в яких вона приносила домашню їжу. Вона мовчки складала все в холодильник поки я одягалася. Далі по плану перевіряла чи немає в раковині брудного посуду, як давно милася підлога, а на десерт – порядок у шафах і комодах.
Я звикла до цих перевірок, але в силу своєї зайнятості не справлялася з хатньою роботою. Звісно Галина Василівна це помітила й тоді викликала мене на серйозну розмову.
-Олесю, ти знаєш, що Антон у мене один. Понад все на святі я хочу, щоб він був щасливий. Як ти гадаєш порожній холодильник, брудний посуд, неприбрана квартира та хаос в усьому роблять мого сина щасливим? Я довірила тобі найголовніше, а ти з елементарними речами не можеш впоратися. Я вже мовчу про твою роботу. Ти знаєш, що Антон хоче дитину, але навіть не наважується тобі про це сказати. Він нещасний. І якщо ти кохаєш його, то дай йому спокій.
Мені не було чого відповісти, адже усе сказане було правдою. Цілий день я ходила сама не своя, а потім вирішила, що Галина Василівна має рацію – мій чоловік нещасливий. Ввечері я повернулася додому раніше й стала чекати. Антон прийшов без запізнень й одразу зрозумів, що щось сталося
-Нам потрібно розлучитися. Я погана дружина і ще гірша господиня. Я вдячна тобі за ті роки, що ми прожили разом. На відміну від мене – ти прекрасний чоловік.
Антон нічого не відповів, а лише мовчки мене обійняв. Без зайвих слів я розуміла, що це моя людина, а я вирішила так просто відмовитися від свого щастя. Чоловік поглянув на мене, а потім сказав:
-Я люблю тебе, незважаючи ні на що і ніякий побут нас не розлучить.
