Я відчувала себе повною невдахою. Мені тридцять років, але я не заміжня, дітей відповідно не маю, так ще й з роботою мені ніяк не щастить.
Скільки себе пам’ятаю, я завжди була у себе на останньому місці, робила все для того, щоб іншим було добре. Колись в школі мені подобався один хлопець. Та, здається, він відповідав мені взаємністю, але коли я дізналася, що він подобається моїй подрузі, то поступилася їй та не стала більше проявляти до нього свою симпатію. Вони почали зустрічатися, а я була нещасною. Поруч з подругою я удавала, що рада за неї, але насправді на моїй душі шкреблися коти.
Так само і з роботою, я чомусь вважала, що хтось інший більш достойний посади, на яку я претендую та, навіть якщо в мені було все, що потрібно роботодавцю, я все одно сумнівалася в тому, що мене візьмуть.
Так одного разу я зібралася на співбесіду для отримання роботи своєї мрії. Прокинулася ще о шостій годині та стала збиратися. Вивернула на підлогу половину свого одягу та ніяк не могла вирішити в чому піти. Коли я нарешті одяглася, то з’ясувалося, що я вже запізнююсь, та ще й поснідати не встигла. Тоді я подумала, що дорогою на співбесіду куплю собі якийсь круасан та поснідаю ним.
Я так поспішала, що джем з круасана ляпнув мені на блузку, я стала почувати себе дуже невпевнено. Коли я нарешті дісталася до кабінету директора, який мав проводити співбесіду зі мною, то виявилось, що я на неї не встигла, а директор щойно пішов. Ну як завжди. Не була б то я.
Тоді я спустилася в крамницю на першому поверсі, купила собі шоколадку, вирішила, що вона мене втішить. Вийшла на вулицю та присіла на лаві біля якогось хлопчика. Коли я розгорнула шоколадку, то побачила якими голодними очима він на мене дивиться. Я поділилася з ним віддавши половину шоколадки.
Хлопчику на вигляд було п’ять років. Поруч не було нікого з дорослих. Потім підійшла якась жінка та сказала до нього:
– Олежику, ти чому знову втік з дитячого будинку? Ти що, знову пішов шукати маму?
Мені стало дуже шкода того хлопчика та я раптом сказала:
– А він вже її знайшов, як я можу оформити опіку над ним?
Жінка зробила круглі очі та сказала, що без чоловіка я не зможу це зробити:
– Є у вас чоловік?
Я ще не встигла нічого сказати, як до нас підійшов один доволі привабливий молодик та сказав:
– Я її чоловік, правда, ми поки ще не оформили наші стосунки.
Це мене здивувало ще більше, я поглянула на нього, чоловік прошепотів мені на вухо, щоб я йому підіграла. Жінка з дитячого будинку ввела нас в курс справи та сказала, що чекатиме нас з повним пакетом документів, а Олежик підійшов до нас та міцно-міцно обійняв. Це було дуже приємно.
Вони пішли, а я повернулася до того незнайомця та запитала:
– Що це було?
– Мене звати Анатолій, а Вас?
– Настя.
– Приємно познайомитися, Настя, ходімо пригощу Вас кавою та ми про все поговоримо.
Анатолій побачив як я ділилася з тим хлопчиком шоколадкою. Олежик постійно втікає з дитячого будинку та сидить на лаві в очікуванні мами, а вона все не приходить. Анатолій теж мав намір його всиновити.
Згодом з’ясувалося, що це до Анатолія я тоді не встигла на співбесіду. Ми оформили наш фіктивний шлюб, потім взяли під опіку Олежика. Анатолій взяв мене на роботу. Та згодом наш шлюб перестав бути фіктивним.
Так я отримала роботу, чоловіка і сина.
