Ольга йшла додому і думала, що їй робити. Сьогодні подруга запропонувала їхати на роботу за кордон. Вона вже була один раз. Тому коли їхатиме знову, бере Ольгу з собою. В Італію. Дівчина не знає що відповісти. З одного боку троє дітей потребують коштів. З другої сторони, цілий рік вона їх не бачитиме. Чоловік їхати на заробітки відмовляється, але потрібно шукати якийсь вихід. Вдома сидіти немає за що. Тому вирішила, їде.
Чоловік зустрів новину спокійно. Згоден, нехай краще Ольга їде. Він дома знайде, що робити. Дітьми опікуватиметься його мама, вирішив чоловік. Дружина щось заробить, а то тільки свариться днями, йому спокою не дає. Гроші їй подавай. А так свобода. Але Ользі свій настрій показувати не потрібно. Іще не поїде. Так радів Михайло, чекаючи, коли вже дружина збереться в далекі краї.
З тяжким серцем прощалася Ольга з дітьми, плакала, довго не побачить, плакали діти, тільки чоловік стояв мовчки, не показуючи емоцій. Дружина вже й не рада що погодилася їхати, як вона в чужій країні без своїх дітей. Зростатимуть без неї, але пора, їхати потрібно. Минуло три роки, коли Ольга нарешті їхала додому. Не стала обіцяти, що повернеться працювати. За дітьми скучала, бачила їх тільки на світлинах, що присилали, розмовляла з ними. Тому коли ступила на рідну землю, бігом хотіла бігти додому. Перед нею виросла постать чорнявого високого хлопця, Олежка, впізнала мама, слідом за ним виглянув Євген, і Оленка. Такі великі, красиві. Свекруха Тетяна Олексіївна стояла позаду дітей. Вони обнялися, привіталися. Михайла з ними не було, як не шукала його очима Ольга.
Тетяна Олексіївна сказала, щоб не видивлялася, не прийшов чоловік зустрічати дружину, і не прийде. Знайшов собі іншу. Я, говорить, одна піклувалася про внуків. Спасибі, що гроші висилала на мене, а то і їх не було б. Ось так Ольга з’їздила на заробітки, втратила чоловіка, а в свекрусі знайшла підтримку і допомогу.
