Ольга весь день готувалася до святкування Нового року: прибирала, готувала страви, накривала святковий стіл. Це був її перший Новий рік не з батьками, а з улюбленим чоловіком. Вже третій місяць Оля жила у Тараса на його квартирі. Він був старший на 15 років, вже побував у шлюбі, платить аліменти та час від часу любить випити… Але для закоханої Олі це не мало значення. Ніхто не міг зрозуміти, чим Тарас її так зачарував: не красень, а радше непримітний, характер — ще той, скупий до безглуздя, грошей постійно немає, а якщо й з’являються — то лише для себе. А Олечка закохалася саме в цього дивака. Усі три місяці вона мріяла, що Тарас оцінить її дбайливість і поступливість та захоче взяти за дружину. Він і казав: “Треба пожити разом, подивитися, яка ти господиня. А раптом ти така ж, як моя колишня?” Якою була його екс-дружина, для Олі залишалося загадкою — Тарас нічого не пояснював. Тож Оля старалася з усіх сил: не сварилася, коли він повертався напідпитку, готувала, прала, прибирала, купувала продукти за свої кошти (аби, не дай Боже, він не подумав, що вона меркантильна). Навіть новорічний стіл накрила за власний рахунок. І телефон йому новенький подарувала. Поки Оля чаклувала на кухні, її Чудо-Тарас теж “готувався” — відзначав свято з друзями, а потім, під захмелілий настрій, повідомив, що до них прийдуть його знайомі, яких Оля навіть не знала. До Нового року залишалася година, святковий настрій було зіпсовано, але вона стримувалася — адже не хотіла бути схожою на “його колишню”. Перед самим боєм курантів у квартиру ввалилася компанія веселих, приголомшено гучних гостей. Тарас одразу повеселішав, посадив усіх до столу — вечірка пішла повним ходом. Олю навіть не представили, її просто ігнорували — всі пили, жартували, спілкувались між собою. Коли ж вона згадала, що за 2 хвилини Новий рік і треба налити шампанське, одна з гостей глумливо запитала: “А це хто така?” — “Сусідка по ліжку”, — зіронізував Тарас, і всі разом дружно засміялися. Годувалися стравами Олі, а її ж висміювали, під удари курантів насміхалися над її наївністю й хвалили Тараса за “мудрий хід” — знайти собі безкоштовну кухарку та домогосподарку. А Тарас сидів, мовчки підтакував і жартував разом з гостями, поїдаючи приготовлене Олею. Оля тихенько вийшла з кімнати, зібрала речі й повернулася до батьків. Гіршого Нового року в її житті не було. Мама тільки повторила: “Я ж тебе попереджала”, а тато зітхнув із полегшенням. Виплакавши свою образу, Оля нарешті зняла рожеві окуляри. За тиждень, коли у Тараса закінчилися гроші, він з’явився до Олі й, ніби нічого не сталося, заявив: “А чого ти пішла? Образилася, чи що?” — а побачивши відсутність примирення, обурено додав: “О, класно ти вчинила — сама кайфуєш у батьків, а в мене у холодильнику миша повісилась! Поводишся, як моя колишня!” Від такої нахабності Оля втратила дар мови. В голові вона не раз уявляла, що скаже йому все, що думає, а зараз просто стояла й не знала, що відповісти. Єдине, на що спромоглася — послати його, як слід, і грюкнути дверима. Так, з цього Нового року в Олі почалося нове життя.

Оленка весь день клопоталася перед святкуванням Нового року: прибирала, варила, накривала стіл. Це вперше вона зустрічає Новий рік не з батьками, а зі своїм коханим. Уже третій місяць живе з Тарасом у його хрущовці на Борщагівці. Тарас старший за неї років на пятнадцять, уже був одружений, розлучений, платить аліменти й хильнути любить Але ж коли серце не слухає, то не слухає! Та й хто б зрозумів, чим саме він її підкорив: далеко не красень (а якщо чесно, то й зовсім не красень), характер негідний і Петра Порошенка, скупий до шкарпеток, гроші якщо й водяться, то виключно для себе Тарася любимого. Але закохалася Оленка по вуха у це «диво-юдо».

Усі три місяці дівчина вірно сподівалася, що Тарас нарешті оцінить, яка вона хазяйновита й лагідна, і одразу захоче зробити її жінкою. Ще й казав: «Треба пожити разом, подивитись, яка ти господиня. Бо моя колишня то ще квіточки!» Хто саме та «колишня» була Оленці загадка, бо нічого путнього про неї Тарас не говорив. Тож Оленка намагалася до нестями: не сварилася, коли він вечорами повертався з запахом коньяку, готувала, прала, милила підлогу, за свої гривні купувала продукти (інакше подумає, що вона меркантильна). Навіть новорічний стіл із салатом «Олівє» й холодцем накрила сама. І Тарасу на Новий рік подарунок купила телефон, бо старий був як динозавр.

Поки Оленка хлопотала, її чудо-Тарас теж «готувався»: з самого обіду зібрався у компанію друзів на «унікальний напій», а потім веселий як український гумор повернувся додому й весело заявив: «До нас гостики зараз прийдуть! Мої! Ти і не знаєш їх навіть!» Часу до бою курантів лишалася година, настрій у Олі зїхав у підпілля, але тримала себе в руках: вона ж не така, як «колишня»!

За півгодини до Нового року двері відчинилися й ввалилося ціле пяне бомонд: чоловіки, жінки, всі чужі. Тарас розцвів і одразу влаштував застілля. А про Оленку і не згадав: ні привітань, ні знайомства, ні «це вона борщ варила». Гості веселились, реготали, зїдали її смаколики, наче востаннє їдять у житті, й зовсім не зважали на господиню.

Коли Оленка спитала, чи не налити шампанського, бо ось-ось Новий рік, якась гламурна тьотя вирячилась:
А це хто така?
Це моя співмешканка по дивану, із сміхом відповів Тарас, а компанія заіржала, підіймаючи келихи.

Їли те, що Оленка готувала, жартували над її наївністю, хвалили Тараса: «Оце голова! Домогосподарку безкоштовну знайшов!» Наш герой сидів і сміявся разом із усіма, облизуючи ложку з її салату.

Оленка тихесенько зібрала свої речі, вдягла пальто і пішла на ніч до батьків. Такий Новий рік їй і в страшному сні не міг привидітися! Мама тільки зітхнула: «А я ж казала», тато з полегшенням потряс їй руку, а Оля всю ніч ревіла і зрештою зрозуміла: настав час знімати рожеві окуляри.

Минув тиждень. У Тараса закінчились гроші, і він зявився у квартирі Олі нічого ніби й не сталося:
А що ти втікла? Образилась, чи шо? бачачи, що вона не поспішає миритися, перейшов у наступ: Нормально так, сама у батьків під крилами, а у мене в холодильнику миші повісились від голоду! Ти починаєш бути як моя колишня!

Від такого нахабства Оленка мало не зомліла. Скільки разів вона у думках уявляла, як усе йому скаже, а тут нічого крім одного короткого українського слова не згадала. Захлопнула двері перед носом.

Ось так із Нового року у Оленки почалось нове життя.