Оля і Ігор зналися змалечку. Разом колись бавилися в пісочку, потім сиділи за однією партою. Пізніше втупили до одного ВНЗу. Правда, на різні факультети. І на третьому курсі вирішили побратися. Для нікого це не було дивиною.
За місяць відгуляли весілля і молода пара замешкала у власному будиночку, який свого часу Оля успадкувала від рідної тітки.
Однак не прожили й пів року разом, як між подружжям виникли непорозуміння, що переростало в скандали. Часом навіть доходило до бійок, бо обоє були гарячими за натурою. Їхній шлюб ще протримався до року часу і розпався. Ніхто з них не міг пояснити чому так сталося. Явної причини на розлучення не було.
Оля на той час була вагітною, але дізналася про це вже в процесі розлучення. Коли про її стан почув Ігор, то навіть запропонував забрати заяву і почати жити далі разом. Сказав, що, незважаючи на все, в нього збереглися почуття до неї. Проте Оля була непохитною в своїх намірах. І вони все-таки розлучилися.
Після народження донечки Оля почала зустрічатися з своїм однокурсником. Згодом почали жити разом. Ігор час від часу любив провідати Олесю, приносив дитині подарунки, також сплачував аліменти.
Коли Олесі виповнилося три рочки, Оля віддала її в садочок. Ігор часто забирав дитину із закладу і приводив її додому.
Одного разу Оля трохи затрималася на роботі. Олесю мав забрати Ігор. Несподівано зателефонувала вихователька і запитала, чому ніхто не приходить по дитину, адже робочий день уже закінчився.
Оля була заскочена таким питанням. Ігор ніколи не підводив. Вона швидко набрала номер Ігоря. Чужий голос раптом їй повідомив, що Ігор перебуває в лікарні в непритомному стані – він втрапив у аварію.
Вона відчула як болісна хвиля вдарила її в груди. Оля зірвалася з місця, замовила таксі, заїхала в садочок за Олесею, яку завезла до батьків, і стрімголов помчала до Ігоря.
Він лежав без пам’яті. Лікар нічого не міг гарантувати. Казав, що в таких випадках буває «50 на 50». Оля не відходила від нього. Аж тепер вона збагнула наскільки він для неї дорогий. Зрозуміла, що не зможе без Ігоря, що весь цей час вона все-таки любила його. Навіть тоді, коли вони сварилися.
Весь час, проведений в лікарні, Оля молилася за Ігоря. Він для неї тепер був найдорожчою людиною в усьому світі. Як вона не розуміла, не відчувала цього до трагедії?
Ігор врешті розплющив очі. Вона плакала. Це були сльози радості. Чоловік усміхнувся і мовив:
-Я досі пам’ятаю твої щасливі очі в день нашого весілля. Вони були такі ж, як і сьогодні.
Після виписки з лікарні Ігор поїхав до Олі. Зі своїм співмешканцем жінка розпрощалася одразу, коли збагнула, що в неї збереглися почуття до Ігоря. Тепер Ігор і Оля щасливі разом.
Часом між ними виникає питання, невже для того, щоб відчути справжнє щастя, треба пережити труднощі?
