Часто у нашому житті з’являється така кількість проблем, що нам здається, що з ними неможливо справитися, тоді ми й позбуваємось усього «зайвого» і зовсім не думаємо, що це наші рідні люди. Дорослі діти вже не пам’ятають, як батьки про них турбувалися. Як дарували тепло і як довго обіймали, коли вони плакали.
На Олега навалилось багато проблем. Дружина не працювала, приглядала за сином, він один працював, а тут ще й хворого батька довелось забрати до себе у двокімнатну квартиру. Йому двох було утримувати важко, а тут ще й третій тягар…
І, можливо, чоловік би знайшов вихід та додатковий заробіток, але щодня дружина йому нагадувала, як дорого їм обходиться його батько і що його потрібно позбутися. Олег вирішив, що найкращим рішенням буде відвезти тата до будинку людей похилого віку, там за ним будуть приглядати, а головне – він більше не заважатиме їм жити.
Олег взяв сина, склав речі батькові та вони повезли його до нового будинку. Весь час дідусь сидів ззаду тихо, він все розумів, йому було гірко, але він не мав права скаржитися. А от сину все подобалось, він їхав спереду веселий і розповідав двом близьким людям анекдоти.
По дорозі додому між татом та сином склалась дивна розмова.
– Тату, а цей будинок…. Ти знаєш його адресу? – запитав син.
– Так.
– Вона мені потрібна.
– Це ще для чого?
– Ну, ти ж теж колись постарієш, то я знатиму, куди тебе потрібно відвезти.
Олег аж зупинився від різкої відповіді сина. Він точно не очікував цього почути, майже відчув смак гіркоти та болю, яку пів години тому у цій машині відчував його батько. У ту ж мить чоловік розвернувся та поїхав забирати тата, він не зламана іграшка, щоб його комусь віддавати, а по дорозі назад він попросив пробачення у батька і був щиро вдячний синові за те, що не дав йому допустити таку помилку.
