Люба і Петро познайомились на роботі. Люба прийшла бухгалтером на підприємство, де працював хлопець. Познайомились на корпоративі, який влаштований перед новорічними святами. Петро вперше звернув увагу на дівчину, яку кожен день бачив на роботі. Сьогодні Люба виглядала чарівно. Розпущене волосся, до речі дуже красиве, надавало рисам обличчя дівчини чарівності. Вони весь вечір не відходили одне від одного, сиділи поруч за столом, танцювали вдвох. Додому Любу проводив Петро з таким почуттям, неначе знає її все життя. Зароджене на святі кохання не покидало їх, і через деякий час вони одружилися. Від підприємства їм виділили окрему кімнату в гуртожитку, тому молоді починали сімейне життя самостійно.
Час линув. За домашніми турботами, і за роботою, не помітили, як почуття притупилися. Наразі вони не поспішали додому, щоб побути разом. Петро часто затримувався з чоловіками попити пива. Люба ходила по магазинах, в пошуках якихось дрібничок. Одного разу, коли переходила дорогу на пішохідному переході, її з6ила машина. Опам’яталася в палаті. Коли відкрила очі, не зрозуміла, де знаходиться, що з нею. Медсестра побачила, що дівчина прийшла до тями, і покликала лікаря. Люба, дивлячись на медсестру, не могла зрозуміти, чому вона відводить очі. Лікар повідомив, що травми, які отримала дівчина, тяжкі. Тому лікуватися доведеться довго. До того ж в хребті знайшли тріщину, то вставати Люба буде не скоро.
– Чому в мене нічого не болить? Запитала дівчина.
– Тому, що ввели ліки, і поки є їх дія, болі не чути. І ще, вагітність п’ять тижнів, спробуємо зберегти, але гарантій не має, що все буде добре.
– Чоловік мій тут? Продовжила Люба.
Лікар відповів, що до нього не додзвонились. Від усього пережитого і почутого, дівчина мовчала. Вагітність, Люба нічого не підозрювала. Нудота була кілька днів, але подумала, що з’їла щось не те. А чому Петро не приходить? Загадалася над питанням до себе. В той вечір Петро довго засидівся з друзями біля пива, коли йшов додому, було далеко за північ. Двері в кімнату відкривав тихенько, і радів, що Люба міцно спить, не чує, коли він прийшов. Зранку підскочив і бігом побіг на роботу, тому що запізнювався. Що дружини не було, вирішив, сердиться, і раніше пішла на роботу.
Тільки в обід до нього дійшло, що Люба не телефонує, і не прийшла глянути на нього. Такого ще не було. Петро швидко поспішив у бухгалтерію. На його запитання, де дружина, відповіла колега, що її не було зранку. Хотіли запитати його, де Люба?
Зателефонував, відповідь, відсутній зв’язок. Разом із колегами дружини почали телефонувати по лікарнях. В одній із них відповіли, що є така. Поступила вчора після аварії. Петро стояв білий, як стіна. Як він міг так ставитися до дружини. В тяжку для неї хвилину, його не було поруч. Нарешті зрозумів, що останнім часом зовсім не приділяв їй уваги. Як би вчора він був поруч, того б не сталося. Він летів в лікарню з такою швидкістю, що замість п’ятнадцяти хвилин, прийшов за вісім. Біля ліжка Люби впав на коліна, просив вибачення за свою поведінку, і завірив, що вдвох вони справляться з усім цим.
