КВАРТИРАНТКА
Ярослав Володимирович сорокарічний інженер пішов від дружини. Залишив квартиру, майно, забрав лише старенький «запорожець», який дістався від батька. У нього й завантажив чемодан із особистими речами.
Поділом майна займатися не хотів: «Донька росте, нехай їй усе дістанеться».
З дружиною вони давно не розуміли одне одного; останнім часом він чув від неї лише два слова: «Дай грошей». Ярослав віддавав зарплату, премії, тринадцяту зарплату, а грошей дружині чомусь не вистачало. Пообіцяв сплачувати аліменти щомісяця і, окрім цього, допомагати доньці.
Спершу жив у друга, потім йому дали кімнату в гуртожитку, і як цінного фахівця поставили в чергу на житло. Було це у 80-х роках минулого сторіччя тоді ще квартири в Україні давали безкоштовно.
Ярослав два роки жив у гуртожитку, поки підприємство будувало девятиповерхівку. А потім його запросили до профкому:
«Ярославе Володимировичу, звернувся голова профкому, ви живете один, вам належить однокімнатна квартира, але є можливість дати вам двокімнатну, хоч і малогабаритну. Ви у нас висококласний фахівець, тому отримуйте ключі від двокімнатної квартири».
Ярослав навіть зніяковів: «Дякую, звичайно, радий, що тепер матиму своє житло».
За місяць він зібрав свої небагаті речі, серед яких було чимало технічної літератури, завантажив у той самий «запорожець» і поїхав до нової квартири.
Ліфт ще не працював, тому Ярослав піднявся на пятий поверх пішки, з хвилюванням підійшов до квартири номер сімдесят два, дістав ключ і вставив у замок.
«Що таке? здивувався він. Ключ не підходить».
Тут він почув за дверима шепіт і шурхіт. Ярослав почав стукати, вимагаючи відчинити, але у відповідь тиша. Тоді він спустився, знайшов слюсаря, і вони відчинили двері. У квартирі виявилися жильці: речі ще не були розставлені, лежали, як попало. У передпокої його зустріла жінка й перелякано подивилася на двох чоловіків:
«Не виїду, і виселити мене не маєте права, у мене діти», сказала вона.
Ярослав помітив двох хлопчиків років семи та восьми, які теж зі страхом спостерігали за подіями. Він намагався пояснити, що це його квартира, що у нього є ордер, а вона заселилася незаконно.
«Ну, спробуй вигнати мене з дітьми на вулицю, у розпачі кричала жінка. На мороз мене викинеш?»
Ярослав пішов. У профкомі розповів усе, як було. Незабаром зясувалося, що жінка вдова, чоловік загинув, раніше вона жила в аварійному бараці, де залишилися ще кілька горілчаників. Зимою барак промерзав, скільки його не топи. Жінку (звали її Олена) постійно відфутболювали в міській адміністрації вона давно стояла в черзі, але її постійно відсували. І ось, не витримавши, заселилася в новий будинок.
«Виселятимемо, рішуче сказав голова профкому. Подамо до суду, але це займе час, тому доведеться потерпіти».
«А чи не можна вирішити це мирним шляхом? запропонував Ярослав. Може, поговорити з нею».
«Спробуй, якщо вона тебе почує, пожу
