Нещодавно я випадково наштовхнувся на оголошення в інтернеті, що одна благочинна група людей збирають кошти, продукти та речі для людей, які потребують. Тобто із неблагонадійних родин та взагалі безхатченків. Мені відразу відгукнулась ця ідея. Буквально нещодавно перебирав власну шафу із речами, та наскладав чималу гору одягу. Навіть подумував його викинути. Мені він не потрібен, а передати не було кому. Ось якраз трапилася нагода.
Зранку викликав таксі, закинув в багажник чотири здорові клітчасті торби із речами та поїхав за вказаною в оголошенні адресою. Чесно, мене вразило те, що я там побачив… В приміщенні, де роздавали допомогу були люди всіх вікових категорій. Жінки безхатченки із дітьми грудничками, які були замотані у здоровий батьківський одяг. Мабуть, десь на звалищі знайшли взагалі. Мене це шокувало до глибини душі. Куди дивляться соціальні служби!? Безхатченкам не можна дозволяти дітей заводити! Там же ні умов, ні можливостей! Що їх чекає в подальшому житті, коли вони виростуть?! По спадку куточок на звалищі перейде, чи як!?
Я залишив ті речі в пункті прийому, та пішов далі знайомитись із людьми. В більшість випадків просто слухав. Багато слухав. Та мене щиро вразило, наскільки різноманітні історії можуть статись з абсолютно адекватними людьми. Ось, наприклад, старенька бабуся з обмотаними бинтами ногами – потрапила на гачок до зловмисників, ті забрали у неї житло та прогнали геть. Органи влади нічого вдіяти не могли, чи то не хотіли, от і доводиться старенькій жити на вулиці. Дітей не має, допомагати нікому. Хіба що цим добрим людям.
А он там, навпроти цієї бабусі був досить молодий чоловік, у якого забрали все, поки той лежав в комі після падіння зі стовпа. Колись був електриком. Після лікарні отримав інвалідність, на роботі не потрібен. Ось і закінчилось нормальне життя.
Таких історій повно. А найголовніше те, що вони вважаються за непотріб суспільства. До них відносяться гірше, ніж до бездомних собак. Чесно сказати, я й сам не надто любив їх… Але після того дня все змінилось. Тепер я розумію, які важливі ці люди, що знаходяться тут, збирають гроші, одяг, взуття. Готують їсти та все за так. Просто за дякую. Такий великий обсяг роботи через добру душу.
Певно, совість мені не дозволить ігнорувати існування цього місця. Воно дає людям надію на щось хороше. Надію на те, що комусь вони потрібні, а не навпаки. Зараз вже вечір, я сиджу вдома сам й плачу. Просто плачу через тяжкі історії життя інших людей. Адже це все дуже тяжко. Навіть не знаю, як вони всі досі тримаються, та живуть далі.
