Сьогодні Галина Степанівна мала б святкувати свій ювілей 60 років. Старенька згадувала, що зазвичай у цей день першим її вітав чоловік. Михайло вставав зрання, поки вона ще спала, й біг у квіткову крамницю, де купував її улюблені лілеї. Коли вона прокидалася на неї чекав смачний сніданок і красивий букет, а ще коханий чоловік. У цей день жінка дякувала богу за найкращого чоловіка та прекрасний шлюб.
Цього річ все було по-іншому. Вона прокинулася вранці з теплим трепетом у грудях від щасливих спогадів, але водночас з усвідомленням, що Михайло більше ніколи не подарує їй улюблені квіти. Минулого року Господь забрав його до себе. Це буде звичайний день. Близько полудня зателефонували діти. Вона з радістю слухала рідні голоси, але розуміла, що вони не зможуть до неї приїхати. У них своя сім’я, робота, домашні турботи.
Ось так сидячи на самоті в чотирьох стінах Галина Степанівна відчувала ще більше розчарування. Невже її життя закінчилося? Вона згадувала себе молодою. Така життєрадісна, весела, активна спрагла до нових пригод. Куди поділася та жінка, хто сказав, що у 60 років життя закінчується? Старенька не збиралася проводити останні роки життя, згадуючи про минуле, ще є час насолодитися сьогоднішнім.
Тож довго не роздумуючи вона зібрала невеличку валізу, взяла кошти, що відкладала на «важкі» часи й поїхала до аеропорту. Там придбала квиток до Парижу й полетіла смакувати свіжими круасанами. Так у новій країні Галина Степанівна знову відчула жагу до життя. Вона багато гуляла містом, відвідувала місцеві пам’ятки культури, смакувала новими стравами та навіть завела знайомства з приємними людьми. Додому жінка поверталася бадьорою та переконаною, що неодмінно сюди повернеться.
Шкода, що рідні діти не розділяли поглядів матері. Оксана, її старша донька, приїхала до матері нажахана та сердита. Вона звинувачувала стареньку в безвідповідальності. Чомусь дитина вважала, що мама не може в такому віці сама приймати такі рішення.
-Мамо, я говорила з Антоном….Ми з братом вирішили, що тобі краще переїхати у дім літніх людей. Не хвилюйся, ми приїжджатимемо тебе навідувати. Ми оберемо найкращий заклад, ти будеш цілодобово під наглядом й нам спокійніше. Хоч не викидатимеш ніяких коників зі своїми подорожами.
Старенька сумними очима дивилася на свою дитину й не розуміла, чому її рідна кровинка не розуміє елементарного – вона хоче, щоб останні роки життя були сповненими пригод. Ну що на неї чекатиме в домі для літніх людей?
Того вечора дві жінки довго сперечалися, але так і не дійшли єдиного висновку. Можливо завтра настане новий день, який принесе їм відповіді на всі важливі запитання.
